Коли мовлення заходить про “мальовничу правду життя” на пам’ять мені приходять твору Василя Шукшина. Його добутки добре відомі. Перу Василя Макаровича Шукшина належить біля ста двадцяти оповідань, кілька повістей, два романи, п’єси й кіносценарії. Шукшин, без сумніву, є талантливейшим письменником XX століття. Його добутку набагато глибше, ніж можуть здатися на перший погляд. Філософське осмислення життя письменником відкривається не відразу. Наша увага часом концентрується на дріб’язках, від чого творчість Василя Шукшина здається
дуже простим для читацького сприйняття Багато творів Шукшина розповідають нам про людську драму, що залишається незрозумілої й часом непоміченої навколишніми. Василь Шукшин обертає свою увагу на простих людей, серед героїв його добутків практично немає представників еліти. Дуже часто Шукшин говорить про селян, сільських жителів, які виявляються відірвані від звичного життя, від споконвічних своїх Корінь. Але й у місті ці люди не можуть знайти собі застосування. За комічними ситуаціями ховається теперішня трагедія. Пошук людиною свого місця у світі, осмислення своєї ролі на землі, – це далеко не
всі Теми, які зачіпає у своїй творчості Шукшин Письменник чимало уваги приділяє моральним і духовним цінностям людини. Пошук свого місця у світі нерідко супроводжується відторгненням тих цінностей, які були дороги людині раніше. І це також є трагедією, адже моральна деградація людини позначається не тільки на ньому самому, але й на близьких Шукшин багато уваги приділяв так званій сільській тематиці. У своїх добутках він говорив про те, що селяни втрачають ті цінності, які були дороги їхнім предкам. Але замість втраченого нічого не здобувають. Саме тому проста людина вдаряється в пияцтво, розгул. Відсутність сенсу життя є тому причиною У творчості Шукшина зачіпається проблема долі. Наприклад, долею простої людини, селянина, трудівника, є праця. Це й обов’язок, і одночасно сенс життя. Відірваний від своїх корінь, трудівник-селянин стає нещасним. Але життя простих людей аж ніяк не сумна й безпросвітна. Крім праці в їхньому житті є чимало радостей. Можливо, на чийсь погляд ці радості здадуться простими й примітивними. Але для самих селян вони значать дуже багато. Шукшин часто показує, яке місце в невигадливому побуті селян займають свята Шукшин не щадить своїх героїв. Він часом ставить їх у самі неприємні ситуації. І читач прекрасно розуміє, що ці ситуації не придумані, вони реальні. Проста людина, наївн і довірливий, нерідко стає жертвою. Наприклад, в оповіданні “Материнське серце” молодий селянський хлопець Витька Борзенков не зумів розпізнати небезпеку, від чого потрапив у в’язницю. Для сільського жителя в’язниця – це тяжке випробування. Важко не тільки самому Витьке, але і його старої матері. Син, помічник, надія й опора, виявляється за гратами. Шукшин малює достовірну картину. Ми бачимо простого, роботящого хлопця, що не вміє розбиратися вжизни. Добуток за назвою “Калина червона” многим дуже добре відомо. Єгор Прокудин, безумовно, не може не викликати співчуття. Він відірвався від селянських корінь. Йому здавалося, що сумовита, одноманітна праця сільського жителя нецікавий. Але зв’язок з карним миром не приносить потомственому селянинові нічого гарного, стає причиною його невідворотної загибелі Василь Шукшин і сам походив із сім’ї потомствених селян, тому “сільська тема” йому була близька й зрозуміла. Серед його добутків чимало таких, які більше оптимістичні. Мрія селянина про свято може здійснитися. Наприклад, з оповідання “Чобітки” ми довідаємося, як простий сільський мужик вирішує порадувати свою дружину розкішним подарунком. Йому не спало на думку нічого, крім як придбати для сільської жительки гарні чобітки. Звичайно, така покупка марна в селі. До того ж витончені чоботи не налазять на “міцну, селянську ногу”. Але, проте, бажання порадувати дружину не пройшло даром. Чобітки показали дружині, що її чоловік як і раніше випробовує до неї теплі почуття. До того ж сам Сергій замислюється про радість, який так мало серед сірих одноманітних днів. Гарні чобітки в оповіданні виступають як символ радості, свята. І життя Сергія і його сім’ї стає мало-мало радісніше. Сергія долають роздуму. І їх з повною впевненістю можна назвати філософськими. Вони дуже серйозні, адже простий сільський мужик замислюється про сенс життя: “От так живеш – сорок п’ять років уже, – усе думаєш: нічого, коли-небудь буду жити добре, легко. А час іде… І так і підійдеш до тої ямки, у яку треба лягати, – а все життя
чогось чекав. Запитується, якого диявола треба було чекати, а не робити такі радості, які можна робити? От же: є гроші, лежать незвичайні чобітки – візьми, зроби радість людині! Може, і не буде більше такої можливості”. Мистецтво завжди допомагало людині краще усвідомити реальне життя. Твору Шукшина не можуть залишити читача байдужим. Нерідко критики порівнювали письменника із Чеховим. Адже А. П. Чехов, як і Шукшин, дуже багато уваги приділяв простій, буденного життя, бачив її красу й значущість
