Сюжет роману “Саламбо”

Ненависть до самовдоволеного буржуа, які зневажали ерудицією “як ознакою вузького кругозору” (“Лексикон прописних істин”), захоплення Сходом і думками Спинози про єдність духовної й фізичного, людини й природи спонукували письменника узятися за створення історичного роману з епохи Пунічних війн. Уже в 1857 р. Флобер збирав матеріал для роману “Саламбо” (“Salambo”), що був кінчений в 1862 р. “Вежа зі слонячої кістки” вабила поета до себе. Флобер поринув у вир враження від своєї подорожі в Єгипет, на береги мутного Нила. “Мені

подобається, – писав він, – у ньому [Сході] його неусвідомлена велич, гармонія незв’язаних явищ… Я пригадую Яффу, де відразу ж після прибуття мені в ніздрі вдарив трупний сморід і запах лимонних дерев; на цвинтар виднілися наполовину сотлевшие кістяки, а над нашими головами, на зелених деревах, гойдалися золоті плоди”.

В “Саламбо” перед очами читача виникають захоплюючі картини життя й побуту древнього Карфагена, сповнені “гармонією незв’язаних явищ”. Автор, начебто теперішній романтик, насолоджується бушуванням ароматів і фарб півдня, але, як завжди, перед ним коштує завдання

правдивого відтворення дійсності, психологічної вірогідності персонажів. Причинно-наслідкові зв’язки Флобер знаходить і у відтвореному їм світі III ст. до н. е. “Саламбо” – роман історичний. Працюючи над цим добутком, Флобер перечитав сотні томів спеціальної літератури. Він навіть називав “Саламбо” археологічним добутком.

У романі Флобер змалював катастрофічний момент в історії Карфагена, скориставшись при цьому досягненнями В. Скотта, і разом з тим відтворив переломний етап у розвитку свідомості володарів Карфагена, виступивши як реалістів-аналітик. Все це Флобер підкорив “єдності колориту” і вірності психології, чого не було в його попередників. Свої відступи від історичних джерел письменник принципово вважав можливими. Головним ідейним завданням автора знову, як і в романтиків, стало відтворення споконвічної боротьби у світі добрих і злих стихій. Письменник передає це в романі, протиставляючи культові богині Танит – опікунці життя й любов культу Молоха – бога війни й руйнування. Не смог і не захотів Флобер уникнути зображення низькості політичних діячів: у романі про давню давнину письменник змалювала членів Ради республіки безчесними, підступними, корисливими й жорстокими, їхніми прототипами стали сучасники автора – так “цвяхи чобіт” не давали йому відірватися від реальності

У центрі цього роману, як і в центрі попереднього роману про сучасність, – фігура жінки. Але якщо всі почуття Емми були спотворені прагненням наслідувати облудних ідеалів, а її розум сприяв лише формуванню перекручених подань про світ, те Саламбо є настільки чистою й природної, що навіть саме почуття любові вона не називає цим словом, але вмирає, не в змозі пережити загибель коханого. Ще більш вагоме місце в романі займає відтворення потворного. Флобер із властивим йому майстерністю представляє портрет суфета Ганнона, що розкладається живцем, зображує сцени канібалізму серед загнаних у розпадину рабів, трупи розп’ятих левів, страту Мат. Будучи реалістично точними, ці опису потворності контрастують із вишукано прекрасним одіянням Саламбо, чарівним пишнотою покривала Танит. Флобер, що не раз виступав проти романтичної блискучості й “історичного реквізиту” В. Скотта, у своєму романі перевершив і французьких, і англійських авторів романтичної прози. Проте, “Саламбо” з огляду на названі вище особливості стилю й провідну авторську проблематику не можна віднести до романтизму, цей роман уписується краще в систему літературних тенденцій середини XIX ст.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Сюжет роману “Саламбо”