Світосприйняття героїв крізь “лінзу” кохання
Живучи у світі природи, герої К. Гамсуна і М. Коцюбинського є мешканцями їх власного світу Кохання. Завдяки потужному імпульсу любовних переживань, світовідчуття Івана й Томаса стають гострішими й більш повними, “лінза” кохання значно коректує світосприймання героїв, відкриваючи їм нові цінності у житті. Споглядання природи закоханими Палійчуком і Гланом – це все майже завжди і згадування ними милої серцю людини, образ якої сповнює все навкруги. Іван дивиться вниз з полонини: “Там десь, між горами, по зеленій отаві походжають білі
Обидві жінки кохають Глана (як і Івана), але кожна порізному. Єва приходить на побачення до Глана завжди якась чиста, ясна, а разом з тим проста і доступна. Едварда також кохає Глана, але важко пояснити дивакуватість їхніх взаємин і вчинків. Едварда ніколи не буває сама, її хтонебудь завжди супроводжує. Це дратує і сердить Глана, а Глан у свою чергу сердить пана Мака, який помітив, що його дочка і Глан затіяли якусь небезпечну гру. У певному розумінні всі образи, які створює гамсун, є лише символами внутрішніх переживань героя. Тобто зображувальна площина роману втрачає інформативний характер про навколишній світ героя, а стає символами. Саме за кожним звуковим, зоровим враженням криється певна емоція або, кажучи точніше, елемент переживань героя. У стосунках Едварди і Глана була якась тайна, почута письменником, але до кінця не пояснена.
Психологічний малюнок боротьби двох характерів зроблений Гамсуном точно й об’єктивно. Він показував, що за внутрішніми метаннями Едварди стоїть щось більше, ніж манірність чи дівоча незрілість. Вона жде від кохання чуда, хоче жити повноцінним життям: чекаючи на чудо, вона не змогла оцінити кохання Глана до неї. Цей одтінок присутній у почуттях Едварди, але він не пояснює, чому ж не змогла виникнути її близькість із Гланом. Дещо іншим є кохання героїв у повісті М. Коцюбинського ” Тіні забутих предків “. У Івана з Марічкою любов не потребувала стороннього поштовху чи підживлення, сула одухотвореною самодостатністю. Але, як і в романі “Пан”, між героями стоїть якесь символічне передчуття, передвістя життєвої драми, особливо Івана, його чине блукання за нявкою – Марічкою.
Смерть Марічки, збитої повінню у водопад, ставить хрест на коханні. Туга погнала Івана світ за очі. Шість років про нього ніхто не чув, а на сьомий він вернувся: “Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний”. Через рік після свого повернення Іван одружується з Пачагною, бо цього вимагало життя, а може, хотів приспати свою душу. Він розуміє, що після Марічки не зможе покохати вже нікого, хоч Палагна була не останньою серед гуцулок.
Характерно, що те, “щось краще, хоч невідоме”, “інші кращі світи”, до яких тягнеться перед смертю душа Івана, ввижається йому місцем, де “можна б спочити”. У пошуках Марічки, яку він не зміг забути, в пошуках її тіні він зривається зі скелі і розбивається. Душевна піднесеність персонажів і певна загадковість обставин, у яких вони опинилися, зворушливе нетримнє прагнення героїв до свободи й справедливості, кришталева чистота їхніх душ дають можливість говорити про подібність роману К. Гамсуна і творів М. Коцюбинського, твердити про приблизно однакове сприйняття їх читачами, в серцях яких породжується глибоке почуття любові.
У М. Коцюбинського, як і в К. Гамсуна, життєподібність – це передусім відображена у формах внутрішнього життя адекватність реальним процесам людської психіки. Отже, в творах М. Коцюбинського та К. Гамсуна присутня ідея того, що мікрокосмос особистості – не лише відбиття навколишнього світу, а й джерело творення людиною на основі останнього її “зсної суб’єктивної дійсності. Одним із наймогутніших рушіїв до цього в людини є стихійна сила кохання. В проаналізованих творах це почуття осмислюється як найістотніше в людському житті, набуває філософського звучання – і в макрокосмі одухотвореної природи трагедії головних героїв втрачають характер незначності й тимчасовості: вони зливаються з вічним життям природи, в якій усе значуще і неминуще.
Як бачимо, уподібнює вибрані нами Твори К. Гамсуна та М. Коцюбинського їх імпресіоністична стрункість, відмова від традиційного подієвого сюжету, зосередження оповіді переважно на внутрішньому моральноетичному конфлікті, “настроєва композиція”, широке використання символіки кольорів, предметних деталей, підтексту, а також художні засоби розкриття психології літературного героя.
Феномен таких типологічних збігів тлумачимо як наслідок впливу системи об’єктивних і суб’єктивних чинників, серед яких – співвідносність розвитку національних літературних процесів України й Норвегії та взаємозв’язок цих літератур, спорідненість філософськоестетичних поглядів М. Коцюбинського і К. Гамсуна та психологічноімпресіоністичної домінанти їхніх індивідуальних творчих стилів тощо.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)