Суспільно-побутові кАзки

Суспільно-побутові Твори – велика група соціально-побутових казок, тематика та проблематика яких стосується не особистого й родинного життя, а суспільного. Тому, на відміну від родинно-побутових творів, головні персонажі тут – представники різних суспільних верств та груп. Часто вихідці двох протилежних станів зображені одночасно (тобто в одному творі) і шляхом антитези розкриваються позитивні якості одного та негативні – іншого. Народ у таких казках втілив своє ставлення до суспільних недоліків та соціального зла. У цих казках нерідко

прості люди виявляються розумнішими від багатих та вчених, оскільки покладаються не на титули та звання, а на справжню мудрість і чесність.

Тема споконвічної мудрості втілена у творах “Мудра дівчина”, “Семиліточка” та ін., де простій дівчині-селянці вдається відгадати усі загадки чванькуватого пана та виявити свою перевагу. Вона не лише розумна і передбачлива, а й дотепна. Виконуючи панський наказ прибути “ні пішки, ні верхи; ні одітій, ні голій; ні з подарунком, ні без подарунку” дівчина йде, ставши однією ногою на козу, вдягнена у рибальську сітку, дарує пташку, що вилітає з руки. Так

вона виявляє свою винахідливість. Такою постає і розумна жінка, якій пан, проганяючи її з дому, дозволяє взяти те, що для неї найдорожче, і вона його сонного виносить на плечах.

Поширені образи кмітливого селянина, якому вдається перехитрити вельмож (“Як селянин доїв цапів”, “Розумний бідак та ненажерний багатир”, “Дотепний жарт”); хитрого солдата, який, щоб провчити хабарників, просить у пана в нагороду сто палиць, якими “наділяє” вартових-здирників (“Нагорода”), або просить у царя стару кульбаку від сідла з дарчим листом, а потім відбирає у пана маєток із назвою Стара Кульбака (“Як солдат царя обдурив”).

Сюжет багатьох суспільно-побутових казок будується на основі конфлікту між наймитом та господарем. Ця група казок має значну кількість варіативних змін, заміщень окремих епізодів. Наймит у них завжди виявляється спритнішим, ніж господар. Він з´їдає одразу сніданок, обід і вечерю та лягає спати, бо після вечері вже ніхто не працює; робить вигляд, що він косить, оскільки до того господар казав робити вигляд, що вони обідають; коли його змушують працювати вночі, оскільки “місяць – брат сонця”, він, прийшовши за платнею, до торби, у яку господар насипає йому муку, прив´язує мішок і говорить, що “мішок – брат торби”.

Багато сюжетів та мотивів цієї тематичної групи відомі й іншим східнослов´янським народам (про слугу, що вимагає буквально виконувати умови найму, змушуючи хазяїна його одягати та годувати; про наймита, який доходить до абсурду, буквально виконуючи доручення господаря; про пана, який хоче продовжити день, і для цього крутить ручку машини, створеної хитрим селянином, від чого день здається йому довгим і т. п.).

Надзвичайно поширені в українській усній словесності казки, центральною постаттю яких є шахрай. Часто це образ дурника, якому завжди щастить. Він, приміром, продає панам візок, що нібито сам їде; горщик, що сам варить кашу; палку, що має “оживляти” мертвих тощо (“Про Івана-дурника”). Інколи це мужик чи мужичий син, що кілька разів підряд обдурює одного і того ж багача, просячи коней, аби наздогнати злодія (“Як мужик пана дурив”), чи пропонує йому купити лопату, яка подвоює гроші (“Казка про двох шахраїв”); краде за згодою власника його коней, волів, гроші, дорогоцінності чи панянку (“Три ремесла”); чи веде панів на той світ у гості, топлячи в річці (“Як Іван водив панів на тамтой світ”). Нерідко неперевершеним шахраєм в українських народних казках виступає хитрий циган. Широковідомі також мотиви про те, як спритніший шахрай зумів перехитрити такого ж злодія, як він сам (“Казка про двох шахраїв”). Значно рідше така роль відводиться жінкам. Вони у цих творах вдаються до хитрощів радше, щоб захистити себе та свою честь, провчити причеп та набридливих залицяльників, але не без вигоди для себе (“Як розживалась царська дочка за шевцем”, “Попівське залицяння”).

Ця група казок також містить мотиви та образи, властиві для народної прози усіх східнослов´янських народів. Особливо це стосується творів про несправедливих суддів (“Не завше по правді і в суді судять”, “Як циган був адвокатом”); а також – попів-брехунів, злодіїв, грошолюбів, залицяльників, дурнів – на яких виразно позначився вплив “Декамерона” Боккаччо (“Як попові захотілося золота”, “Ненаситний піп”, “Як селянин попа медом частував”, “Про попа, наймита і пса Муцика”, “Піп на казанні”, “Піп-ворожка”, “Нетямущий піп”, “Двом помогло” та ін.).

Поширені у фольклорі європейських народів суспільно-побутові казки, у центрі яких образ чорта, що намагається обдурити чоловіка, але нерідко сам залишається обдуреним (“Як чорт оддячив чоловікові”, “Кріпак і чорт”, “Як баба чорта дурила”); або в людській подобі наймається до чоловіка на службу, допомагаючи йому розбагатіти нечесним шляхом (“Служба за три коржики”). У цих творах чорт зображається не як втілення демонічної сили, а крізь призму примітивного язичницького уявлення, як сила, що може завдати шкоди, або принести користь.

Відомий і мотив про змагання брехунів, яке виграє той, хто збреше так, що король скаже: “Це – неправда!” Знаходиться дотепний чоловік, який говорить, що пани позичили в нього велику суму грошей, забирає “борг назад”; або ж говорить, що батько царя пас свиней; або що він вижене вельможу із палацу, і йому “пси марша заграють”, перемагаючи в змаганні (“Це не може бути”). Подібний до нього мотив про вправляння у брехні, коли суперники говорять один одному “чисту правду” про капусту, головки якої вистачає на двадцять п´ять бочок; про качан кукурудзи, якого двадцять волів не можуть зрушити з місця; про мух завбільшки з голубів; про яйце, якого двадцять чоловік не можуть підняти тощо (“Брехач та підбрехач”).

У ряді творів цей мотив переходить у неймовірні оповіді, так звані “казки без правди”, герой яких хазяйнує зі своїм дідом, поки тато народиться, йде на весілля своєї мами; залишає голову, щоб пильнувала воза, запихає в хату мішки через дірку, зроблену в стіні шилом; лізе на небо по зачепленій за ріг місяця мотузці, зробленій з висівок, пересіяних через сито, яку, для того, щоб злізти, доточує знизу, відрізаючи куски зверху; вгрузнувши в землю, біжить додому по лопату, щоб себе викопати, тощо (“Казка без правди”). Ці твори позначені впливом поширених у Європі оповідань про Мюнхгаузена.

Давня українська та перекладна церковно-християнська література теж відіграли значну роль у розширенні тематики народних соціально-побутових казок. У багатьох із цих творів відбився християнський погляд на світ, мораль, людські взаємини; деякі з них містять біблійні вислови чи тлумачення християнських законів. Так, у казці “Мудра баба” відстоюється біблійний принцип, що грошолюбство – це зло, яке веде до гріха. Цей закон вкладено в уста старої бабці, яка оминає загублений гаманець із грішми. Вояки, які йдуть слідом за нею, забирають його, але, не бажаючи ділитись, вбивають один одного. Подібній темі присвячені казки про чоловіка, що отримує чарівний гаманець, з якого сипляться золоті монети. Але закон гаманця такий, що грішми, взятими з нього, людина може скористатись лише тоді, коли кине його у воду. Через свою ненаситність герой цих творів вмирає з голоду серед куп із золотом (“Убогий та багатий”, “Про бідного багача”).

Біблійна істина про неспроможність людини до кінця сягнути Господню мудрість, та керувати Божим провидінням розкрита у народній казці “Перші бувають останніми, останні – першими”. Героями таких творів нерідко постають біблійні персонажі – мудрий цар Соломон, святі та Христові апостоли. У багатьох соціально-побутових казках крізь призму християнського світобачення осмислюються загальнолюдські істини. Вжиті у них анімістично-культові образи слугують тут символами. Такими є антропоморфні образи Щастя із казки “Украдене щастя”; Правди та Неправди (“Про Правду й Неправду”); Хліба та Золота (“Хліб і Золото”).

Особливостями оповіді, побудовою сюжету, драматизмом, несподіваним завершенням ці твори близькі до притч. На їх притчевість вказують також наявні в них біблійно-християнські Теми, мотиви, образи.

Отже, українська народна соціально-побутова казка упродовж тривалого розвитку увібрала в себе елементи поглядів та уявлень народу на різні суспільні явища, зазнала впливів перекладної християнської та світської європейської літератур, скристалізувавши оригінальне народне світобачення, своєрідне ставлення до життя, розуміння моралі. На перший погляд соціально-побутові казки здаються картинами реальної дійсності, насправді “закони, за якими живуть і діють герої побутової казки, докорінно відрізняються від тих, котрі діють у повсякденності…”.