Михайло Булгаков народився в Києві в сім’ї професора Духовної семінарії. Віра в Бога в сім’ї не була предметом розмов. Вона була органічною складовою стосунків між членами родини, основою виховання дітей. У своїй творчості письменник часто звертався до теми віри, боротьби добра і зла, Бога і Диявола. У романі “Майстер і Маргарита” Михайло Булгаков створює три світи, які пов’язані між собою. Перший – міфологічний, або біблійний, другий – сатиричний, третій – фантастичний. Відомо, що в Новому Завіті Біблії є чотири Євангелія,
чотири варіанти історії діянь, суду і страти Ісуса Христа. У своїй книзі Булгаков створює п’ятий, і в його викладі відома історія стає до того земною, що не викликає жодних сумнівів у її правдивості. Здається, що саме так і відбуватися ті давні події, як їх описав Майстер. Понтій Пілат – державний діяч і тонкий політик. Колись він був хоробрим воїном, умів цінувати мужність, відвагу і сам не знав страху. За це його призначили на високу посаду, і Понтій Пілат переродився. Він оволодів мистецтвом брехати, лицемірити, думати одне, а говорити інше. А оскільки найчастіше мав справу з такими ж людьми, то повірив
у силу саме таких стосунків, а не в силу нормальних людських почуттів, поривань. Понтій Пілат вірою і правдою служить імператору Тиберію, хоча особа імператора не викликає в нього особливої поваги. Як тільки прокуратор згадає лису голову з рідкозубим вінцем, круглу виразку на лобі, беззубий рот з відвислою нижньою губою – “із його слухом відбувалося щось незвичайне – неначе десь заграли тихо і грізно сурми і дуже ясно почувся гугнявий голос, який тягне слова: “Закон про образу величності…” І одразу в голові Пілата проносяться думки: “Загинув! Загинули!” Він боїться не за життя, а за кар’єру. І коли йому доводиться вирішувати, чи ризикнути кар’єрою, чи відправити на смерть Ієшуа, який підкорив його своїм розумом, дивною силою свого слова, він обирає друге. Він злякався і цим страхом прирік себе на вічні муки совісті. Виправдати його моральне падіння не можна ніякими обставинами: складною, неприємною посадою, головним болем, страхом перед життєвими обставинами. Для Булгакова кожна людина – це духовна особистість, і якщо ми хочемо зберегти свою душу, то зробити це можемо тільки одним способом: бути в злагоді з самим собою, не зраджувати свого високого призначення на землі. Людина повинна бути відповідальною за свою долю, а в умовах жорстокого вибору виявляється істинна сутність людини. Пілат на своїй службі імператору звик до брехні. Уперше в житті він не розуміє, чому Ієшуа не рятує своє життя, а чесно і прямо відповідає на всі запитання прокуратора. Прокуратор бачить перед собою невинну людину і намагається у розмові підказати Ієшуа правильні відповіді: “Відповідай! Говорив? Або… не… говорив?.. – Пілат вимовляв слово “не” трохи довше, ніж це належить робити на суді, і поглядом неначе передавав Ієшуа думку, яку хотів, мабуть, навіяти арештантові”. Як досвідчений політик, розмовляє він і з Каїфою, намагаючись вплинути на рішення первосвященика, але так, шоб не накликати на себе ніяких підозр. Та в обох випадках він отримує поразку. Ієшуа у своїй абсолютній чесності просто не розуміє Прокуратора, а Каїфа скоріше прирече іудеїв на загибель, ніж дозволить, щоб проповіді Ієшуа дійшли до вух народу. Трагедія Понтія Пілата в тому, що він вірить у вічне життя. Прокуратор знає, що прийде час – і він стане перед найвищим суддею, який не повірить брехні, виправданням, вивертам. За кожне слово, за кожний вчинок доведеться відповідати, і смерть невинного, святого чоловіка буде довіку лежати на совісті Пілата.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)