Суперечка про людину в п’єсі М. Горького “На дні”
П’єса М. Горького “На дні” написана в 1902 році. Вона мала колосальний успіх і була поставлена на сценах не тільки російських, але і європейських театрів. Інтерес до неї пояснюється в першу чергу тим, що письменник вірогідно й докладно зобразив життя людей “дна”. Колись на сторінках російської класики міркували про життя й смерть, про добро й зло в основному люди, що належали до вищого суспільства. Тепер же слово було надано тим, кого звичайно не тільки не слухали, але й не зауважували. Людина і його призначення займають велике місце
Православне, народне розуміння людини втілене в образі Луки. Для нього людина – провідник Божої волі. Від того, як він виконує цю роль, залежить його особисте щастя. Щоб домогтися успіху, людина повинен вірити не в себе, а Вбога.
З погляду Луки, є “люди”, а є “человеки”, як “є земля, незручна для посіву… і ‘є врожайна земля…”. Всі мешканці нічліжки всього лише люди. Тому єдина благодать, що буде їм дарована, – смерть
От чому Лука переконує Ганну зустріти
Вони здатні знайти віру в Бога. А виходить, вони гідні надії й благодаті. Інші ж мешканці нічліжки заслуговують, на думку Луки, тільки жалості. І він жалує їх, що не заслужили іншої благодаті, крім смерті
Жалість – от що відрізняє релігійне розуміння людини від атеїстичного. Для Горького це мало величезне значення. За його словами, головне питання, що він хотів поставити в п’єсі, звучить так: що краще – жалість або істина? Атеїстична концепція сформульована Сатиным. Він повідомляє людину єдиним законодавцем, що визначає власну долю
Воля кожного сильна й вільна. Людина вільна у своїх учинках. Він у стані самостійно досягти благодаті
Треба тільки вірити в себе, а не в Бога, не в “праведну землю”, не в що-небудь ще. Жалувати себе або іншого безглуздо, тому що ніхто, крім самої людини, не винуватий у його прикростях. Хіба можна жалувати того, хто здійснив свою волю? Якщо для віруючих “блаженні злиденні духом”, то для прихильників атеїстичних поглядів “блаженні сильні духом”. Це по-своєму дуже привабливо.
П’єса Горького така, що в ній прихильники релігійного погляду заходять у логічний глухий кут. Бог дає людині закон. “Законослухняний” блаженний, що переступив закон нещасний. Але адже саме Бог, провидіння, доля робить тебе праведним або грішним! Це теж закон
Може бути, тому в релігійній концепції і є місце жалості. Однак у критичний момент утішник Лука зник, утік, дискредитувавши себе й свою ідею. І це не єдиний сюжетний хід, що дозволяє судити про авторську позицію, думати, що сам Горький на стороні атеїстів. Людина, замучена життям, може втратити всяку віру
Так і трапляється з Актором, що, зневірившись у милосерді Бога й не сподіваючись на себе, кінчає життя самогубством. Але самогубство – вищий прояв волі волі, а отже, заперечення релігійної жалості Луки. Смерть Актора означає для Горького перемогу атеїстичного погляду на людину. От чому так спокійно реагує на страшну звістку Сатин
На його думку, Актор знайшов віру в себе. У п’єсі “На дні” віра в людину здобула перемогу над вірою в Бога. Це відбулося тому, що автор свідомо зробив релігійну концепцію уразливої
Згадаємо хоча б ті випадки, коли Лука сам порушує православні догмати. Коли Ганна запитує його, що буде після смерті, він відповідає, що нічого не буде. І це не єдиний приклад
Горький хотів показати, що православ’я вичерпало себе і його треба заміняти новою релігією. Для “пролетарського письменника” ця релігія – комунізм. Суперечка про людину в п’єсі “На дні” виявляється засобом, за допомогою якого письменник показує перші кроки своєї нової релігії, її перші перемоги в розумах людей
Цю тему він розів’є в романі “Мати”. Боротьбі за торжество нової віри він присвятить усього себе. А вуж судити про правомірність його вибору має бути поколінням читачів