Сучасна зарубіжна культура: Моріан, Солженіцин, Арагон, Селинджер, Фолкнер
Хроніка літературно-мистецького процессу 60-80-х років засвідчує строкатість і нерівність розвитку української культури, а водночас і її невід’ємність від загально людської культурної спільності.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 50/05/61 р. запроваджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка. Нетривале послаблення режимного тиску в першій половині 60-х р. призвело до загального позитивного зрушення в культурному житті України. Частішають декади і тижні української літератури.
60-ті роки – час виникнення нових продуктивних тенденцій в
Ліна Костенко.
Дівчинці з провінційної вчительської сім’ї, що народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині, судилося круте духовне сходження. У кінці 40-х років вступила до Київського педагогічного інституту, розчарувалася його гнітючо-задушною атмосферою і вбогим інтелектуальним рівнем викладання. З 1953-го вона – вже студентка Московського літературного інституту, який
Творчість Ліни Костенко цього періоду – це афористично точний вислів, рідкісна стилістична прозорість і лірична одухотвореність, абсолютна відсутність віршів “на тему”, ура-поезій, без яких годі було й уявити бодай одну збірку.
У ранніх віршах Ліни Костенко владарюють глибокі підтексти, що змушують замислитись над не сказаним без-посередньо, але легко вгадуваним, у них розлито тремтливі тривоги й передчуття молодості, багато несилуваної гри слів, яка динамізує поетичний зміст, робить легко впізнаваними каркаси її строф.
Дебютувавши трохи раніше за “шістдесятників”, вона стала їхньою “предтечею”, однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії.
Ліна Костенко – рідкісний майстер у володінні словом. Вона на диво органічно творить свій звукопис: “Суху розмову полум’я із листям до ночі сумно слухають сади…”, “Лисніють листками ліси…”, “Лиш там, де лось лежав, земля була зігріта…”, “Божевілля моє, божемилля, богомілля моїм сльозам!”, “Дуднить земля туга, як тулумбас…”, “На пожежах печалі я пам’ять свою обпалю…”, “Місто, премісто, прамісто моє!”
Несподіваність і духовна пластика її поетичних образів несе в собі особливу емоційну снагу: “Село сосновий виверне кожух і йде назустріч, як весільна теща…”, “Мої думки, як дикі голуби, в полях шукали синього притулку…”, “Зима стоїть персидська, як бузок, і жоден птах її не хилитає…”, “Я в любові, як в еміграції. Відпусти мене в рідний край…”.
Василь Стус
Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району. Дитинство і юність минули на Донбасі. Після закінчення філологічного факультету Донецького (тоді ще Сталінського) педінституту вчителював, відбув армію, працював у газеті. 1959 р. в “Літературній газеті” було надруковано добірку його поезій з напутнім словом Андрія Малишка. 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР в Києві. З’являються перші журнальні публікації віршів, критичні нариси про творчість молодих поетів у журналі “Дніпро”, зокрема “На поетичному турнірі” (1964), “Най будем щирі” (1965).
Належав до опозиційне настроєної національне свідомої молодої інтелігенції, що одверто протиставила себе тоталітарному режимові. 1965 р. Стуса було відраховано з аспірантури за активний протест проти серпневих арештів у середовищі української інтелігенції. Почалися поневіряння в пошуках заробітку. У друк не проривалося нічого, хіба що кілька поетичних перекладів. Крім поетичної творчості, багато й інтенсивно працював як критик і літературознавець: в його столі – статті про творчість Бертольда Брехта, Генріха Белля, розвідка про поезію Свідзинського – “Зникоме розцвітання особистості”, фундаментальна праця про Павла Тичину “Феномен доби”, де розкрито трагедію виродження таланту в атмосфері ідеологічного диктату. Залишилися в рукописах також два великі прозові твори – “Поїздка у Счастьєвськ” та “Щоденник Петра Шкоди”.
Активно протестував проти реставрації культу особи, затискування свободи думки. 1972 р. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками – І. Світ-личним, Є. Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та ін. “Судові процеси 1972-1973 років на Україні – то суди над людською думкою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)