Стислий переказ з творчості Василя Симоненко
Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе. Такий Василь Симоненко. На двадцять восьмому літі (власне – зимі) урвався його життєвий шлях, а поетичний, духовний – триває. Василь Симоненко іде до людських сердець, іде до нових поколінь, ітиме – сподіваємося-до наших нащадків. Чи до всіх? І що несе він? Що говорить нам сьогодні, що скаже людям завтрашнього дня? Що взагалі може поет сказати цьому розвированому, трагічному, до краю напруженому, перенасиченому словами, вірами, розчаруваннями, закликами, загрозами, спокусами її оманами світові?
Які
Ø Він став Поетом не тоді, коли написав свої перші чи й не перші вірші, Ø І а тоді, коли на повен голос заговорив про найбільші болі свого народу.
Так він опинився в центрі важливих процесів, що охопили нашу молоду літературу, твердо став серед тієї групи літературної молоді, що відроджувала Шевченкове начало, його велике звертання до “мертвих, і живих, і ненарожденних земляків своїх”; продовжене Франковим; “Народе мій, замучений, розбитий…”; продовжене Лесею Українкою: “І ти колись боролась, мов Ізраїль…”; так гостро і по-новому проголошене в двадцяті роки (Павло Тичина: “Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, – не може ж і так буть!”) – і так трагічно обірване в роки тридцяті.
Своїм побратимам по перу Василь Симонешсо заповів вірність отій великій Шевченковій традиції нашої літератури. Говорив чесно, сміливо, одверто. Просто, хоч і не без пафосу. Спраглою душею повертався до і гнівної музи Шевченка, хотів “неложними устами” “явити істину”.
Варіанти творчого завдання:
Доповнити текст міркуванням: “Що може сказати Василь Симоненко нашому сьогоденню?”; ввести в текст міркування: “Риси духовного обличчя нашого сучасника”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)