Стислий переказ твору “Кавказ” (1845)
Жанр: Сатирична поема з елементами лірики й героїки.
Джерела: Загарбницька Війна царської Росії проти народів Кавказу (1840 – 1845). Загибель у цій війні друга Шевченка Якова де Бальмена дала поштовх до написання поеми, у якій піднімається питання про право на щастя всіх поневолених народів.
Ідейко-художній зміст
Вступ Похмурий пейзаж гір, оповитих хмарами, засіяних горем і политих кров’ю. Автор готує читача до розповіді про трагічні події війни.
Символічний образ Прометея втілює незламність, безсмертність, титанізм народу,
У поемі автор прославляє кавказькі сині гори та мужніх горців. Звучать виразні революційні мотиви: “Борітеся – поборете!”, “бо за вас правда” (звертається до всіх народів, уярмлених царатом). Афоризмами стали слова з поеми: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”, “Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить”, “До нас в науку!” та ін.
Тема: Викриття загарбницької політики
Ідея: Співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу; заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату.
Стислий переказ Твору
Кавказькі гори “засіяні горем, кровію политі” – тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля, І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, “прокинеться правда”, коли кати народу перестануть знущатися з людей:
Ми віруєм твоїй силі І духу живому. Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки. А поки що течуть ріки. Кровавії ріки! Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози удов’ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить “всіх імператорів,,. з дітьми і внуками”.
Ліричний герой поеми славить “лицарів великих – синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:
Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же одновірців-християн.
Ліричний герой гірко докоряє панству: “Ви любите на братові шкуру, а не душу!”. Зажерливі й багаті моляться розіп’ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом “Неутомленниє поклони”:
За Кражу, за війну, за кров, Щоб братню кров пролити просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!! Поема закінчується зверненням поета до його загиблого друга Якова де Бальмена, який склав голову “не за Україну, а за її ката”. А ліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.
Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним “диким народам:
Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти, Як і тюрми муровати, Кайдани кувати.
Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле, І море.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)