Народ, на мою думку, більш достоїн того, щоб з нього брати теми для художніх творів. С. Васильченко Теми й сюжети для своїх творів Степан Васильченко брав із життя народу, яке добре знав. З оповідань та повістей письменника постають селяни-бідняки, а також типові постаті сільських інтелігентів, передусім учителів. Тематика творів письменника багатогранна, як і сама дійсність, відображена в них. Переважають теми – мрії бідноти про землю, що поступово виростають у класову свідомість трудящих (“Мужицька арихметика”, “Осінній ескіз”),
соціальна нерівність в українському селі (“На чужину”, “На хуторі”, “Дощ”), занедбана сільська школа та гірка доля вчителів (“Вечеря”, “Вова”, “Над Россю”, “З самого початку”, “Гріх”), трагедія народних талантів (“Талант”, “У панів”, “На хуторі”). З великим болем у душі змалював письменник у новелі “На чужину” переселення селян, причиною якого стали безземелля і злиденне життя трударів. У творі з великою художньою силою показано трагедію селян, які на схилі літ змушені шукати кращої долі. Селяни-бідняки усвідомлюють, що щастя на чужині не знайдуть:
“Не про щастя ж їм марити, не його ж, справді, ідуть вони шукати в чужу сторону на заході свого життя!” їдуть, бо їх женуть горе й нужда. У багатьох своїх творах С. Васильченко показав революційні настрої бідного селянства, яке протестує проти експлуатації і гніту, бореться за свою кращу долю. Ця активність народу майстерно відтворена в новелі “Чайка”, де виведено образи трьох несхитних братів-революціонерів. Майстерно виписаний автором і образ матері-чайки, сини якої стали на шлях боротьби за волю і випили повну чашу тернистої долі борців. Це живий, повнокровний образ української жінки початку нашого бурхливого віку. У страдницькій долі матері відчувається відсвіт доль тисяч наших жінок. Активний учасник боротьби проти самодержавства, Васильченко бачив, як визвольний рух сприяв формуванню людей нового типу. Про зростання соціальної свідомості селянства йдеться в оповіданні “Мужицька арихметика”. І за назвою, і за змістом – це гумореска. Вона висміює сільського багатія-монопольщика Василя Івановича, панка з круглим животиком, руденькою борідкою та насупленими ріденькими бровами, ненависного сільській бідноті. Щоб поглузувати з селян, які попросили в нього щось для читання, монопольщик дав їм шкільний задачник як “пользовиту книжку”. Засобами сатири дається переконливе психологічне вмотивування незрівнянної моральної зверхності простих малограмотних або й зовсім неграмотних селян-трудівників над цим глитаєм. Хурщик Антін, бородатий дід, руденький і жвавий Охрім та інші односельчани, мріючи про землю та про волю, навіть зі старенького, в обшарпаній палітурці, задачника зуміли по складах вичитати свою “мужицьку арихметику”. Не до смаку прийшлося це монопольщику, бо Охрім крикнув йому услід, що коли б довелося селянам ділити панські 90 десятин, “то може б таки поділили по своїй, по мужицькій арихметиці”. Утвердження морального права трудівників села на землю і волю, на людське життя – головна ідея твору. Не краще від селян жилося й трудівникам-інтелігентам, зокрема вчителям сільських шкіл. Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні “Вечеря”. На Святвечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. “Обшарпану вчительську долю” показано і в оповіданні “Над Россю”. Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка, який тридцять вісім років віддав вихованню селянських дітей. Завжди він сумлінно виконував свої обов’язки, але випив не один ківш лиха. Він не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він доходив аж до губернатора. Але на старість його безпідставно звільняють з роботи. Низку творів Васильченко написав про тяжке життя дітей і висловив свою віру в їхнє щасливе прийдешнє (“Циганка”, “Дощ”, “Свекор”, “Бусурман”, “Волошки”, “Мужицький ангел” та інші). Яку б тему не порушував письменник, всюди відчувається гуманістичний пафос: твори різних жанрів наснажені світлом любові до людини. На долю його героїв випадало багато чого – і доброго, і гіркого, але вони ніколи не втрачали високих якостей своєї душі, бережно несли у душі все те найкраще, що виробив народ упродовж тисячоліть.
