СТЕЙНБЕК, Джон Ернст
(1902 – 1968)
СТЕЙНБЕК, Джон Ернст (Steinbeck, John Ernst – 27.02. 1902, Салінас, Каліфорнія – 20.12.1968, Нью-Йорк) – американський письменник, лауреат Нобелівської премії 1962 р.
Майстер яскравої, виразної манери, він залишив значну спадщину: романи, повісті, новели, сценарії, публіцистичні книги, репортажі, листи. Серед цих книг, неоднакових за своїм рівнем, виділяються кілька “вершинних”, всесвітньо відомих творів, які складають, так би мовити, стейнбеківський “канон”. До цієї групи належать, передусім, чудові “Грона гніву”, а також романи
Стейнбек перебував у перших лавах покоління літераторів, що сформувалися протягом десятиліття після кризи 1929 p., яке стало однією з найважливіших епох
Одночасно Стейнбек писав свої перші новели та романи. У січні 1930 р. письменник одружився із Керол Хенінг, винайняв невеликий котедж і цілковито віддався творчості. Так починали багато американських письменників, серед них – й інший знаменитий каліфорнієць Джек Лондон. Як і багато його співвітчизників, – можна згадати хоча б Марка Твена і Ф. Брета Гарта, Т. Драйзера та Е. Хемінгвея, Е. Сінклера Льюїса та Е. Колдуела, – перш ніж звернутися до серйозної белетристики, Стейнбек, працював на газетно-журнальній, репортерській ниві.
Він дебютував оповіданнями, опублікованими в університетському журналі “Спектейтор”, а також невдалим романом “Золота чаша” (“Сир of Gold”, 1929) про життя англійського корсара й авантюриста XVIII ст. Гаррі Моргана. Значно цікавішою виявилася його друга книга “Райські пасовища” (“Pastures of Heaven”, 1932), побудована як “роман у новелах”, серія житейських історій каліфорнійських фермерів, мешканців долини поміж Лос-Анджелесом та Сан-Франціско. Каліфорнія, ця благодатна місцевість з її вічною зеленню і життєдайним південним сонцем, чудовим тихоокеанським узбережжям, стане “майданчиком”, на якому розгортатимуться події у багатьох книгах письменника. Це буде його особливим художнім світом. І хоча Каліфорнія дала плеяду письменників – таких, як Лондон, Брет Гарт, Ф. Норріс, А. Бірс, її зазвичай називають “краєм С”. Вона набула наочного, відчутного на дотик образу у його наступному романі “Невідомому богові” (То a God Unknown”, 1933), історії життя та смерті фермера Джона Вейна. Він приїхав до Каліфорнії з надією на добробут, але клаптик землі, що належить йому, починає нидіти від посухи, і герой з відчаю вкорочує собі віку в ту самісіньку мить, коли на висохлий грунт падають перші краплі довгоочікуваного дощу.
Широке визнання прийшло до Стейнбека після виходу його роману “Квартал Тортілья Флет” (“Tortilla Flat”, 1935), який став бестселером, а згодом цей твір навіть екранізували. У цьому забарвленому гумором творі Стейнбек розповідає про товариство та пригоди чотирьох дивакуватих люмпенів, “пайсано”, любителів побайдикувати і розважитися, яких, поза тим, об’єднує зворушлива чоловіча дружба. Ці перші твори увиразнили манеру Стейнбека, у якій переплелися точний опис побутових деталей з романтичною піднесеністю, символікою та алегоріями. У них засяяв яскравими барвами каліфорнійський пейзаж, почала складатися специфічна стейнбеківська типологія наївних, безпосередніх “природних” людей, близькість яких до землі, до першооснов буття і невибагливий побут усвідомлюються як противага міській “машинній” цивілізації.
У ті роки письменник успішно випробовував свої сили й у “малому жанрі”, у новелістиці, опублікувавши збірку “Довга долина” (1938). В кращих новелах, що увійшли до цієї книги (“Змія”, “Сніданок”, “Хризантеми”, “Упряж”), присутній дуже важливий для Стейнбека мотив конфлікту романтичної мрії, потягу до прекрасного з власницьким практицизмом і черствістю. “Вічна” тема входження дитини у світ дорослих розкривається у відомій повісті Стейнбека “Рудий поні”. Письменник не ігнорував і соціальної тематики, яка була дуже актуальною у тогочасній літературі. Напад поліції й охоронців на робітників, котрі зібралися на свої сходини, – тема новели “Наліт”. Страйкові “фруктових волоцюг” у південній Каліфорнії, їх запеклому протистоянню з господарями та штрейкбрехерами присвячений роман “І програли бій” (“In Dubious Battle”, 1936). Табір страйкарів потрапляє в облогу, гинуть деякі з їхніх керівників. При цьому провідники страйку, комуністи Джім Нолан і Мак, показані як люди цілеспрямовані, але водночас холодні, раціональні догматики, у яких “немає часу думати про почуття окремої людини”.
На відміну від цього роману, дещо сухуватого, перевантаженого ідеологічним матеріалом, суперечками, полемікою героїв, набагато художньо повнокровнішою виявилася повість “Про мишей та людей” (“Of Mice and Men”, 1937), яка стала бестселером і була інсценована. Вона розповідає про зворушливу дружбу і гірку долю двох дивакуватих героїв-волоцюг: Джона, спритного й умілого, та його напарника, розумово неповноцінного велетня і силача Пенні, котрий трагічно гине у фіналі. Повість вирізняється яскравістю барв, неординарністю сюжету і характерів, живим співчуттям автора до своїх героїв. Наступні книги підтвердили слушність слів одного з критиків, який назвав Стейнбека “поетом знедолених”.
Свідченням творчого зростання Стейнбека, плодом поєднання високої майстерності з громадянськістю та гуманізмом стали “Грона гніву” (“The Grapes ofWrath”, 1940), роман, який став “книгою життя” письменника і був відзначений Пулітцерівською премією. Поставши на грунті особистих спостережень, живого знайомства Стейнбека з долею фермерів, “окі”, зігнаних з рідної землі посухою і нужденністю, мігрантів, роман заслужено вважається одним із найуславленіших літературних творів XX ст. Він також є художнім пам’ятником цілої епохи в житті США, “буремних тридцятих”.
Гіркою видалася доля героїв роману, трьох поколінь фермерської родини Джоудів. Банки та трести зганяють їх із землі. На старому “Гудзоні” рухаються вони федеральним шосе №66 у Каліфорнію, де їм обіцяють вдале працевлаштування і де, насправді, їх чекають безробіття і злидні. Сім’я гине, руйнується. Не витримавши дорожних поневірянь, помирає дід, потім баба. Йде геть Ной, боягузливо покидає свою вагітну дружину Конні. Арештували проповідника Кейсі, змушений переховуватися Том Джоуд.
Дитина Рози Сарони народжується мертвою. Приїзд у Каліфорнію обертається для Джоудів гірким розчаруванням. Вони роз’їжджають штатом, над ними знущається поліція і нещадно експлуатують хазяї, коли вдається знайти випадковий заробітбок на збиранні персиків. Книга сповнена грізного звинувачення на адресу суспільства, яке дозволяє одним голодувати, а іншим спалювати зерна кави і заливати нафтою фрукти, щоби підтримувати високі ціни. Письменник показував, як у душах знедолених зріють “грона гніву”. Винесені у заголовок, ці крилаті слова виразили пафос роману. Новаторською у ньому була не тільки тема, а й художня форма. Драматизм і типовість долі Джоудів підкреслюються вкрапленням у тканину оповіді поза-сюжетних елементів, низки відверто публіцистичних розділів, що увібрали в себе голос автора, його особисті оцінки та коментарі.
Вихід книги став подією не лише літературного, а й суспільного характеру. Серйозна критика не скупилася на найвищі епітети, водночас фруктові магнати і багатії у Каліфорнії не приховували своєї ненависті до автора, називаючи його роман “пекельним витвором божевільного”. Популярності “Грон гніву” сприяло й те, що відомий режисер Джон Форд створив за його мотивами фільм, який став одним із кінематографічних шедеврів. Роман було негайно перекладено багатьма мовами. Рецензенти одностайно відзначали видатні художні якості твору. “Книгою приголомшливої правдивості” назвав роман один із читачів, а московський журнал “Интернациональная литература” навіть опублікував спеціальну добірку відгуків під гаслом “Чому нам подобаються “Грона гніву”?” Резонанс на книгу і в США, і за їх межами був настільки значним, що роман Стейнбека називали “Хатиною дядька Тома” сучасності”.
Ставши після “Грон гніву” знаменитим, Стейнбек продовжував працювати, не зменшуючи продуктивності. У період Другої світової війни він за дорученням військового міністерства готував пропагандистські матеріали, написав нарисово-публіцистичну книгу про льотчиків “Бомби вниз ” (1942), а також антифашистську повість “Місяць зайшов” (“The Moon is Down”, 1942), згодом перероблену на п’єсу. У 1943 р. як військовий кореспондент він побував у зоні бойових дій, що велися у Північній Африці й Італії. Фронтові враження, які залишили у пам’яті Стейнбека важкий слід, письменник згодом зібрав у книзі кореспонденцій “Колись була війна”. Не забув він і улюблених після роману “Квартал Тортілья Флет” каліфорнійських волоцюг, “пайсано”: вони знову ожили на сторінках його роману “Консервний ряд” (“Cannery Row”, 1945).
У воєнні роки створювалася і його знаменита повість “Перлина” (“The Pearl”, 1945). Її сюжетом став фольклорний переказ, почутий Стейнбеком під час поїздки з кіноекспедицією по мексиканській частині Каліфорнії. У своєрідній, поетичній, дещо стилізованій манері Стейнбека снує нитку розповіді. І в цій повісті він залишається вірним гуманістичному спрямуванню своєї творчості. Його завжди приваблювали постаті простих трудівників, “природних” людей, “дітей природи”, які провадять нелегку боротьбу за існування. Таким є й індіанець Кіно, ловець перлів, один із багатьох таких самих, як і він, злидарів, котрий разом із дружиною Хуаною і маленьким сином Койотіто живе у старій халупі на березі затоки.
Якось Кіно поталанило упіймати “величезну перлину, що не поступається досконалістю самому місяцеві… найбільшу у світі”. Завдяки отриманому багатству Кіно опиняється у центрі загальної уваги. Білий лікар, котрий відмовлявся лікувати його сина, якого вкусив скорпіон, тепер підкреслено уважний до нього, сподіваючись виманити у Юно гроші. Натомість герой мріє, продавши перлину, отримати кошти, щоби дати освіту Койотіто, бо тільки це відкриє малому шлях до гідного життя. Але перлина стає джерелом лиха. Скупники перлів пропонують йому за неї жалюгідно малу суму. А в самому селі починається справжнє полювання на скарб Кіно. Його оселя опиняється у невидимій облозі. На нього нападають, і він убиває одного з ворогів. Його човен топлять, а хатину дощенту спалюють. Кіно з дружиною та маленьким сином змушений переховуватися у свого брата Хуана Томаса. Вночі він потай залишає рідне село, сподіваючись добратися до великого міста. Він іде через гори, безлюдною, пустельною місцевістю. Під час переходу він помічає, що за ним1 вирушила погоня: вершник і двоє слідопитів. Вночі Кіно нападає на своїх переслідувачів, убиває всіх трьох, але один з них встигає зробити постріл у печеру, де переховувалися втікачі; сліпа куля влучає в сина Кіно, крихітку Койотіто. У відчаї Кіно повертається до рідного села і шпурляє злощасну перлину далеко у води затоки.
Як підкреслює сам Стейнбек в епіграфі до повісті, вона має легендарний, притчевий характер. Соціальні акценти розставлені у ній з великою чіткістю, виразно розділені персонажі, що виступають носіями добра та зла. Стосовно ж фіналу повісті, який викликав суперечки, то вчинок Кіно, либонь, слід розуміти не як акт відчаю, а радше як моральну перемогу героя, його визволення від ілюзій, наївної віри у те, що багатство допоможе йому вирватися з тенет темноти і злиднів. Повість засвідчила потяг до алегорії та символіки, що завжди був притаманним для стейнбеківського стилю. У “Гронах гніву”, приміром, банки та трести уподібнені до чудовиськ, які відбирають у людей засоби існування. Особливо наполегливо символіко-алегорична стихія виявляється у післявоєнній творчості Стейнбека. У цікавому романі “Блудний автобус” (“The Wayward Bus”, 1947) за постатями пасажирів рейсового автобуса, що вибився з маршруту на розкислих від дощів дорогах, у мініатюрі видно американське суспільство в особах його найхарактерніших представників і, ширше, рух “добряче пошарпаного і понівеченого світу крізь простір і час”. Структура масштабного філософсько-побутового роману Стейнбека “На захід від Едему” (“East of Eden”, 1952) грунтується на біблійній легенді про перше братовбивство на землі. За історією двох каліфорнійських родин Гамільтонів і Трасків доволі прозоро постає тема одвічної нероздільності добра та зла, краси та потворності, світла та пітьми.
У повоєнні роки Стейнбек багато працював, подорожував, активно займався суспільно-політичною діяльністю. У 1951 p., будучи у Каліфорнії, він зустрів молоду жінку Елейн Скотт, дочку нафтового магната, і закохався в неї. Елейн стала для письменника до кінця життя не лише вірною та люблячою дружиною, а й другом і помічником (до речі, з першою дружиною Стейнбек розлучився у 1941 p.; другий шлюб із голівудською співачкою Гвіндолін Конгер виявився також невдалим, і шлюб розпався через чотири роки). У 1962 р. Стейнбек став лауреатом Нобелівської премії з літератури “за реалістичне та поетичне обдарування, яке поєднується у його творах із тонким гумором і співчуттям до пригноблених”. Найзначнішим твором С. цього періоду є роман “Зима тривоги нашої” (“The Winter of Our Discontent”, 1961), у якому відчувається гостра стурбованість морально-етичним кліматом у країні. Герой роману Ітен Хоулі, котрий мешкає у звичайному провінційному містечку Нью-Бейтаун, – пересічний американець, який не раз порушує морально-етичні норми, коли йдеться про можливість збагачення. Він пише донос на свого господаря, котрого депортують з країни, й отримує у власність його крамничку. Він використовує згубну пристрасть свого друга до алкоголю: позичає йому гроші за те, що той заповість Хоулі свою власність – ділянку землі, потрібну для будівництва аеродрому. Коли друг, допившись до білої гарячки, вмирає, до рук Хоулі потрапляє немале багатство. Відтак письменник з гіркотою констатує, що гроші є “джерелом і осереддям нашого національного характеру”.
Активно працював Стейнбек і в документально-публіцистичних жанрах. Його “Російський щоденник” (1947), написаний після відвідин СРСР, містить низку гострих спостережень за природою тоталітарної держави. Живими, нерідко критичними, враженнями про американський спосіб життя насичена його відома книга дорожніх нотаток “Подорож із Чарлі у пошуках Америки” (“Travels with Charley in Search of America”, 1962). Багато тисяч кілометрів проїхав письменник за кермом вантажівки, в компанії вірного пса, спостерігаючи, спілкуючись зі своїми співвітчизниками. У 1963 р. Стейнбек знову відвідав СРСР, де його гостинно прийняли. Шлях Стейнбека, особливо в останні роки життя, був нерівним, але його кращі книги, натхненні ідеями демократії та гуманізму, увійшли до скарбниці реалістичного мистецтва нашого століття.
Б. Гіленсон
(1 votes, average: 5.00 out of 5)