Ставлення людей до природи
Зараз, наприкінці двадцятого сторіччя, ми вже, здається, знаємо роль людині у світі. Саме вона, знищивши природу, створила навколо себе “оточуюче середовище”, саме вона поставила планету на край безодні своїми атомними безумствами; вона немовби загрожує усьому живому. І все ж, ми теж частина цієї природи.
Ми тримаємо і любимо домашніх тварин, ми готові віддати останні гроші, для того щоб нашим улюбленцям було зручно і смачно; ми розводимо квіти і саджаємо дерева; ми прикладаємо титанічні зусилля для того, щоб вижили види, що знаходяться
Людина не може жити без природи, без голосів птахів і весінньої повені, без яскравого теплого сонця і сумного осіннього падолисту… Навіть без таких найпростіших речей ми не можемо прожити, як хліб і вода. А це теж дає нам природа.
Та вона теж залежить від нас. Сьогодні вже природа не може бути сама по собі. І люди вивчають дельфінів, люди, в основному, виправляють власні огріхи: розводять рідкісні види риб і тварин, допомагають вижити слабким, відвертають подекуди смертельну загрозу від тварин. Зараз людина
Могутньою, бо одним натиском “червоної” кнопки ми можемо знищити свою планету, бо посилаємо у далекий космос свою розвідку – космічні апарати, бо вирощуємо у пробірці малят. Безпорадні ж ми, бо не маємо сили протистояти власній всемогутності. Ми не можемо навіть передбачити землетрус чи виверження вулканів; сильний вітер, дощ або сніг примушують ховатися нас у власні оселі; протистояти стихіям ми не можемо.
Хоч, як на мене, усе це – не головне. А що важливо? Важливо зрозуміти одне одного, навчитися читати велику книгу природи і співпрацювати з нею. Важливо поважати свою матір-Землю і не припустити цілковитого знищення усього живого на ній.
Бо коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наше основне завдання зараз – не припуститися цього.