Стародавній Схід – батьківщина видатних культур, які створюються на базі міфологічного світосприйняття

Світ в уявленні стародавніх східних культур – це теж магічний космос, в якому людина відчуває себе лише малою часткою. Але цей космос не дорівнює космосу первісному. Чому? Справа в тому, що в первісній свідомості одухотворюються лише сили природи, вони обожуються, а в космосі культур Стародавнього Сходу обожуюється ще й могутність, влада деспотичної держави, що піднялася над людиною.

Боги тепер – це і засновники світу, його будівники, і в той же час покровителі держави, яка мислиться як продовження божественного порядку.

Формою

державного управління у Стародавньому Сході – є східна деспотія, вона і створює соціальну основу давніх культур.

Духовна суть деспотії – ідеал абсолютної єдності, заперечення проявів індивідуальності та свободи людини. Ця духовна суть обумовлена природними умовами: щоб зібрати багатий урожай, люди повинні були об’єднати свої зусилля, аби протистояти природі, а для об’єднання необхідне жорстке адміністративне управління сільськогосподарськими общинами. В такій системі і формувалася культура.

Перші держави виникають на Сході у ІV – ІІІ тисячолітті до н. е. на територіях Єгипту, Месопотамії,

Індії.

Влада в такій державі не має суто світського характеру, бо і єгипетський фараон, і шумерський владика, і китайський імператор – це не тільки правителі, а й правителі-жерці, що уособлювали в собі божественну суть і самі йменувалися богами.

Етапи розвитку єгипетської культури. Писемність єгиптян

Етапи розвитку єгипетської культури тісно пов’язані з історією держави.

Перші відомості про Єгипет ми знайдемо в Біблії та “Історії” давньогрецького історика Геродота, який у V ст. до н. е. відвідує Єгипет і записує багато спогадів, перш за все жерців, про історію країни. Наукове вивчення історії і культури почалося в ХІХ ст., коли в 1812 р. англієць Юнг і француз Франсуа Шампольон знайшли засіб розшифрувати єгипетське письмо і з того часу всі написи на стінах саркофагів, пірамід, вся єгипетська література стали доступними для дослідження.

Самі єгиптяни називали свою країну “Кеме”, що на семітській мові, близькій до давньоарабської і давньоєврейської, означає “Чорна земля”, підкреслюючи родючість цієї землі у протилежність пустелі – “Червоній землі”.

Власне, слово “Єгипет” (Айгюптос) – грецького походження і являє собою змінене поетичне визначення давньої столиці Нижнього Єгипту – Мемфіса – Хет-на-Пта(х) (Фортеця бога Пта(ха) (до речі, це був бог-покровитель мистецтв та ремесел).

Є ще одна назва для цієї країни, що дуже яскраво відбиває особливості її існування: Геродот назвав Єгипет “Дар Нілу”. І дійсно, все життя Єгипту і всі уявлення єгиптян про світ є наслідком спостережень за цією рікою, що дає життя і робить землю чорною, родючою. Кожного року Ніл демонструє людині народження – життя – смерть і проходить у цьому розвитку три цикли: перший сезон – паводки (з липня по листопад), коли внаслідок тропічних дощів Ніл розливається й затоплює всю країну (за винятком узгір’їв – природних чи штучних, де єгиптяни будували свої міста); другий – сівби – наступні чотири місяці (листопад – лютий). Ніл, коли спадає, залишає родючу землю, вкриту мулом; третій сезон – жнива (березень – червень). І цей цикл повторюється щороку, демонструючи круговорот життя і смерті. Необхідність об’єднатися на боротьбу з природою пояснює форми управління в Давньому Єгипті. Спочатку територія поділялася на номи (області), які потім у 3200 р. до н. е. були об’єднані в державу (Нижній – із столицею Мемфіс – та Верхній – із столицею Фіви). З цього часу історія та історія культури пов’язані з династіями єгипетських фараонів.

Виділяють такі періоди в розвитку Єгипту:

І. Раннє царство – неоліт 3200 – 2800 рр. до н. е. (1 – 2 династії).

ІІ. Стародавнє царство – 2800 – 2400 рр. до н. е. (3 – 4 династії).

ІІІ. Середнє царство – XXІ – XVІІІ ст. до н. е. (11 – 13 династія).

ІV. Нове царство – XVІ – XІ ст. до н. е. (18 – 20 династії).

V. Пізнє царство – XІ – 332 р. до н. е., коли Олександр Македонський підкорив Єгипет, а з 30 р. до н. е. він стає провінцією Римської імперії й імператриця Клеопатра вживає отруту, щоб не йти за колісницею переможця Октавіана Августа з мотузкою на шиї.

Єгипет – це не тільки найдавніша імперія в світовій історії, але й країна, що дала один з перших зразків писемності. Писемність виникає на зламі ІV – ІІІ тис. до н. е. і стає наслідком процесу формування ієрогліфічного письма з піктограми (тобто письма малюнкового).

Виходячи з уявлень (первісних) про магічний зв’язок між зображенням (знаком) та предметом, давні єгиптяни в малюнках відтворюють слово. Так, дві хвилясті лінії були знаком води, чотирикутник – знаком дому (згадайте про первісні геометричні символи для кочових та осідлих народів); це були малюнки-образи.

Вірування єгиптян і пантеон єгипетських богів

Вірування єгиптян зумовлені навколишнім світом. Перш за все, початком життя була вода. Тож в усіх міфах, а ми будемо розглядати геліопольський, мемфіський, гераклеопольський міфи про створення світу, спочатку існувала тільки вода, первісний Океан, хаос, світ темряви. Коли піднялося сонце – Атум-Ра, воно витіснило густий морок. Саме Сонце й створює себе, інших богів, а потім уже людину (космогонія дорівнює теогонії). Сонце займає в пантеоні єгиптян головне місце, це творець, воно має багато імен: Ра – Атум – Хепрі – Атон (всього їх 74). Хепрі – ранкове сонце; Ра – сонце полудня; Атум – вечірнє сонце.

Різні єгипетські міфи по-різному тлумачать, як було створено світ і богів, але спільне те, що головним був бог сонця і що він створив інших богів, а також те, що процес створення людини не розглядається як головний, тому що людина в міфологічному космосі – лише частка природи. Спочатку Ра – Атум створює першу пару богів, що уособлюють стихії, а крім цього, – уособлюють два божественних устої, що втілюють у собі фізичний устрій світу: чоловіче та жіноче начало. Це боги Шу – Тефнут. Вони, в свою чергу, створюють нову пару: Геб – Нут.

Сохмет – грізне око Ра (богиня війни). Тефнут – улюблене око Ра (волога). Хатор – сонячне око Ра (богиня любові, музики, розваг). Також існували: богиня істини – Маат, бог мистецтва – Птах та ін.

У зображеннях богів виявляються тотемістичні риси, і взагалі, міфологія Єгипту мала зооморфний характер, тобто боги зображувалися напівлюдиною, напівтвариною або рослиною. Можна виділити такі архетипові рослини, зображення яких дуже часто зустрічаються (це рослини, тварини, яких єгиптяни вважали священними предками): лотос – сакральна квітка (за легендою, бог Ра народився з лотоса і освітив землю); пальма, дерево ішед (схоже на акацію).

Художня культура Стародавнього Єгипту, як і культура взагалі, були обумовлені заупокійним культом і соціальним устроєм Давнього Єгипту. Все життя людини на Землі було лише короткою підготовкою до вічного життя, треба було підготуватися до нього: збудувати дім, зберегти своє ім’я (рен), душу (ба), ка. Тому і архітектура, і образотворче мистецтво, і правові норми, і матеріальна культура були підпорядковані цій ідеї.

Єгипетська концепція космосу яскраво втілена в пам’ятниках архітектури. Подібно до того, як змінювалося коло уявлень єгиптян про земне і небесне як єдину космічну орбіту, храми і гробниці не тільки системою ритуальних розписів, але й формою архітектури були пов’язані з осмисленням неба і землі, являючи собою модель однієї і другої сфер.

Дім для померлого – усипальниця – мав форму піраміди. За арабським прислів’ям: “Все на землі боїться часу, але час боїться пірамід”. Довгий час піраміди будували для себе лише фараони, які вважалися живими богами. Піраміда була символом зв’язку земного і небесного, фараона і бога. Ось чому вона мала і символічну форму – шлях до неба.

Найдавніша з пірамід – піраміда Джосера (XXVІІІ ст. до н. е. – Стародавнє царство) мала вигляд “Сходів до неба”: кожний поверх-сходина – це мастаба. Архітектором був Імхотеп. Висота піраміди дорівнювала 60 м. Всі наступні піраміди, а їх у Єгипті знаходиться близько 80, вже летіли прямо до неба, маючи за основу “золотий переріз” (основа – квадрат, а сторони сходяться в одній точці, як життя фокусується в обожуванні фараона).

Музична культура Єгипту відома з непрямих свідчень: розписів, рельєфів (відомий рельєф “Плакальники”, де є зображення музикантів). У музеях світу зберігаються екземпляри давньоєгипетської арфи (Флорентійський музей), кабла (Берлінський музей), дерев’яної флейти (Флоренція і Лувр). За цими непрямими свідоцтвами можна зробити висновок, що в Єгипті розвивалася народна, храмова музика і музика палаців. Більшість дослідників вважає, що музика була одноголосною.

Література Стародавнього Єгипту була різноманітною за формою і змістом. Тут народилася лірична поезія, сформувалися її головні теми і жанри: ліричні пісні, гімни, ранкові пісні. З міфами був пов’язаний жанр казки (“Казка про двох братів”, “Казки папіруса Вестхар”).

З текстів пірамід і саркофагів, де фіксувалося ім’я, посада, а потім і події з життя померлої людини, народився жанр автобіографічної повісті (“Історія Сенухе”).

У філософських творах розглядалися питання смерті і безсмертя: “Пісня арфіста”, “Бесіда розчарованого із своєю душею”. Повчання були присвячені питанням моралі: “Повчання Імхотепа”, “Повчання Джедефхора”, “Повчання Птаххотепа”.

Єгипетська література вплинула на давньоєврейську Біблію, лірику греків і римлян, обумовивши розвиток світової літератури.