Старий чорт Савельич

Повість А. С. Пушкіна ” Капітанська дочка ” підносить нам надзвичайного героя – старого Савельича, що був слугою Гринева. На перший погляд, просто слугою. Але якщо задуматися…

Савельич був прихильником усього російського й супротивником усього іноземного. Його дуже турбувало те, що вчитель Гринева – француз, і йому не подобалося, що Петруша потрапив під вплив людини, слабкого до жіночих спідниць, відвертого п’яницю й до того ж несумлінно стосовного до обов’язків. Заняття по фехтуванню, на думку Савельича, могли привести

до поганих наслідків, і в цій своїй думці він затвердився в Білогірській міцності, коли Петра застав під час дуелі зі Швабриным.

Савельич був наділений надзвичайно сильним характером. І якщо звичайний слуга просто виконує накази свого хазяїна, те Савельич – це зовсім інша справа. Прикладом тому служить епізод суперечки, що произошли після приходу посильного від Зурина: треба було повертати програні гроші. Старий не став слухняно виконувати наказ Гринева. Він міцно пам’ятав своє призначення бути хоронителем пана і його майна – Гринев про це з іронією писав: “…і грошей, і білизни, і справ моїх дбайливець”.

Але будинок – справа честі офіцера. Гринев подумав що “якщо в цю рішучу мінуту” він не переспорить старого, те й згодом йому буде важко звільнитися від його опіки. І нагадав бедному Савельичу, хто є хто. Можливо, це вперше між ними відбулася така рішуча розмова, на що Савельич, уражений тоном і словами пана, остовпів, а потім заплакав. Він-Те обіцяв старому панові оберігати дитя від усяких азартних ігор, “окроме як у горіхи”, – йому Петруша усе ще здавався дитиною. Савельич тремтячими руками (“Сто рублів! Боже ти милостивий!”) видав гроші, але поспішив вивезти Петра з “проклятого трактиру”.

Савельичу зовсім не байдужна доля пана. Навіть більше: Савельич любив Гринева по-отцовски й зробив для свого вихованця набагато більше, ніж його рідний батько.

Саме цією батьківською любов’ю до Гриневу й пояснюється його героїчний і мужній учинок під час страти Гринева. А коли старий зажадав з Пугачова награбоване він виявив надзвичайну хоробрість. Самолюбство – от ще одна риса характеру Савельича. Коли Гринев-Старший у листі назвав Савельича “псом”, старий відповів, що він “не пес, а вірний слуга”, причому в це слово він вкладав поняття далеко не рабське, тому що він служив, а не плазував. Та й чи міг раб виховати вільної людини? На відміну від інших кріпаків, Савельич, залишаючись частиною майна Гриневых, все-таки був відносно вільним, а тому дивився панові в очі, а не на його ноги.

Савельич завжди й скрізь був при Гриневе, і коли той попросив старого супроводжувати Машу, добрий старий пручався, боячись зупинити свого “сина”, але потім, розсудивши, все-таки погодився, що так буде краще й для самого Гринева.

Савельич – це людина із сильним, але добрим характером, здатний у потрібну мінуту допомогти, підтримати, дати пораду, а також готовий пожертвувати собою заради улюбленого вихованця.

На жаль, автор записок нічого не повідомляє про подальшу долю старого. Та й що старий – скільки йому було років? Цього ми не знаємо, а тому важко припустити, чи стане Савельич дядьком синам Гринева або буде доживати своє століття не при справах. Чи подбає про нього пан на згадку про прожиті разом роки й випробуваннях? Здається, що Марія Іванівна не забуде про вірну службу Савельича.

Лише один раз мигне теперішнє ім’я: “Вірний холоп ваш Архип Савельєв”. Так він підпишеться під своїм листом до пана, де з достоїнством помітить, що він не старий пес, а вірний слуга. Всі інші слова про себе він писав, тому що того вимагає етикет.

А. С. Пушкін створив образ, що дозволяв думати й вірити, що в російському селянстві є сильні особистості, гідні більше щасливої частки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Старий чорт Савельич

Categories: Нові твори

Links