Старий чорт Савельич
Повість А. С. Пушкіна ” Капітанська дочка ” підносить нам надзвичайного героя – старого Савельича, що був слугою Гринева. На перший погляд, просто слугою. Але якщо задуматися…
Савельич був прихильником усього російського й супротивником усього іноземного. Його дуже турбувало те, що вчитель Гринева – француз, і йому не подобалося, що Петруша потрапив під вплив людини, слабкого до жіночих спідниць, відвертого п’яницю й до того ж несумлінно стосовного до обов’язків. Заняття по фехтуванню, на думку Савельича, могли привести
Савельич був наділений надзвичайно сильним характером. І якщо звичайний слуга просто виконує накази свого хазяїна, те Савельич – це зовсім інша справа. Прикладом тому служить епізод суперечки, що произошли після приходу посильного від Зурина: треба було повертати програні гроші. Старий не став слухняно виконувати наказ Гринева. Він міцно пам’ятав своє призначення бути хоронителем пана і його майна – Гринев про це з іронією писав: “…і грошей, і білизни, і справ моїх
Савельичу зовсім не байдужна доля пана. Навіть більше: Савельич любив Гринева по-отцовски й зробив для свого вихованця набагато більше, ніж його рідний батько.
Саме цією батьківською любов’ю до Гриневу й пояснюється його героїчний і мужній учинок під час страти Гринева. А коли старий зажадав з Пугачова награбоване він виявив надзвичайну хоробрість. Самолюбство – от ще одна риса характеру Савельича. Коли Гринев-Старший у листі назвав Савельича “псом”, старий відповів, що він “не пес, а вірний слуга”, причому в це слово він вкладав поняття далеко не рабське, тому що він служив, а не плазував. Та й чи міг раб виховати вільної людини? На відміну від інших кріпаків, Савельич, залишаючись частиною майна Гриневых, все-таки був відносно вільним, а тому дивився панові в очі, а не на його ноги.
Савельич завжди й скрізь був при Гриневе, і коли той попросив старого супроводжувати Машу, добрий старий пручався, боячись зупинити свого “сина”, але потім, розсудивши, все-таки погодився, що так буде краще й для самого Гринева.
Савельич – це людина із сильним, але добрим характером, здатний у потрібну мінуту допомогти, підтримати, дати пораду, а також готовий пожертвувати собою заради улюбленого вихованця.
На жаль, автор записок нічого не повідомляє про подальшу долю старого. Та й що старий – скільки йому було років? Цього ми не знаємо, а тому важко припустити, чи стане Савельич дядьком синам Гринева або буде доживати своє століття не при справах. Чи подбає про нього пан на згадку про прожиті разом роки й випробуваннях? Здається, що Марія Іванівна не забуде про вірну службу Савельича.
Лише один раз мигне теперішнє ім’я: “Вірний холоп ваш Архип Савельєв”. Так він підпишеться під своїм листом до пана, де з достоїнством помітить, що він не старий пес, а вірний слуга. Всі інші слова про себе він писав, тому що того вимагає етикет.
А. С. Пушкін створив образ, що дозволяв думати й вірити, що в російському селянстві є сильні особистості, гідні більше щасливої частки
(1 votes, average: 5.00 out of 5)