“СТАРИГАН І3 КРИЛАМИ” – Габріель Гарсіа МАРКЕС (нар 1928) – З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст
З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.
Габріель Гарсіа МАРКЕС (нар 1928)
“СТАРИГАН І3 КРИЛАМИ”
Габріель Гарсіа Маркес своїм сенсаційним успіхом зобов’язаний застосуванню манери письма, яку називають “магічним реалізмом”.
Дослідники виокремлюють такі основні стильові риси творів Гарсіа Маркеса:
– химерне переплетіння елементів реальності та фантастики;
– несподіваний для європейців синтез художньо-естетичних здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та
Образами індіанської (передовсім
– експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень і притчової манери оповіді;
– лаконізм і “снайперська точність мовлення”;
– несподівані, “не прогнозовані” повороти сюжету.
Усі ці риси знаходимо не лише в романах письменника, а й у його творах “малої форми”. Одним із таких маленьких шедеврів є його оповідання “Стариган із крилами”, що ввійшло до збірки “Неймовірна та сумна історія про простодушну Ерендіру та її безсердечну бабусю” (1972).
Воно
Уже з “першого акорду” зрозуміло, що перед нами стиль Гарсіа Маркеса – магічний реалізм, де примхливо переплетені найбанальніша буденність (“старенький дід”, “багнюка”, “борсається”) із найсміливішим польотом фантазії – ангел упав із небес комусь у город… Як же себе поведуть люди в цій “нестандартній” ситуації, чи готове, чи прагне людство зустрічі з ангелами – ось що цікавить автора1.
Магічний реалізм реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального и фантастичного, побутового й міфічного, справжнього та вигаданого, таємного. У своєму найповнішому вияві притаманний передовсім латиноамериканській літературі. У творах магічного реалізму раціонально-логічна картина світу химерно поєднується з алогічними, міфологічними формами її смислового виміру та інтерпретації. Витоки магічного реалізму простежують із 1949 p., коли з’являються перші твори, що започатковують його, – романи А. Карпентьєра “Царство від світу цього” та М. Астуріаса “Маїсові люди”.
1 Чібча група племен, споріднених за мовою та культурою, значення яких прирівнюють до найрозвиненіших цивілізацій Південної Америки ацтеків, інків і майя. У творах Гарсіа Маркеса (зокрема, у романі “Сто років самотності”) відчутні сліди вплину відомостей про чібча.
2 Тут і далі переклад М. Жердинівської.
І люди відкриваються в усій своїй “красі”…Автор не шкодує фарб для “зниження” такої піднесеної в небеса істоти, як ангел: “Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні, лежали в болоті, і все це разом надавало йому кумедного й неприродного вигляду”.
Важко визначити, чого – комічного чи трагічного – більше в образі старигана з крилами: “Терпіння було найголовнішою чеснотою ангела: його дзьобали кури, шукаючи космічних паразитів, недужі видирали з крил пір’я, щоб доторкнутися ним до своїх болячок, а безбожники кидали в нього камінням, щоб старий підвівся й вони змогли розгледіти його тіло”. У творах Гарсіа Маркеса, як завжди, іронія нерозлучна з ремінісценцією. Тож відразу й не зрозумієш, чому це люди кидають у старого ангела камінням: аби він підвівся і можна було його роздивитися на повен зріст чи аби він уже й не підводився взагалі (не забуваймо, що в Біблії саме побиття камінням улюблений спосіб покарання та страти грішників). Ось тільки в оповіданні все навпаки: тут не праведники б’ють грішників камінням, а грішники кидають камінням в ангела.
На початку XX ст. експресіоніст Ф. Кафка утілив розгубленість і страх людини перед життям у перетворенні Грегора Замзи на комаху. А через півстоліття (у 1960-х роках) його послідовник, магічний реаліст Гарсіа Маркес, постійно наголошує на схожості старого ангела з різноманітними тваринами и птахами: “мов дворняга”, “мов старий яструб”, “скидався на велику старезну курку ” тощо. Тому автор “логічно” примушує свого героя поселити крилатого ангела до крилатих же істот – курей (Пелайо “витяг його з грязюки й замкнув у дротяному курнику”).
Персонажі оповідання порівнюють ангела чи то з комахою, чи то з якоюсь іншою небезпечною (ворожою, неприємною) для людей істотою: “Сусідка застерігала, що ангели о цій порі року дуже небезпечні”… Ця фраза звучить так, ніби йдеться про сезонний спалах малярії, під час якої треба берегтися укусів комарів. Цікаво, чи “об інших порах року” ангели стають “безпечними” для людей? Закінчується ця ситуація теж гротесково та багатозначно (згадаймо багатозначність притчі й параболи). За гроші, які зібрали з тисяч людей за “оглядини” ангела, Елісенда і Пелайо “на вікна поставили залізні грати, щоб не залітали ангели “! Це – справжнісінький апофеоз сарказму: проти ангелів ставлять грати, наче антимоскітну сітку проти мух і комарів.
1 Цей прийом, коли поява незнайомця спонукає людей відкритися або побачити свої проблеми в новому світлі, відомий у світовій літературі. Досить згадати Простака Вольтера, який за короткий час побачив недоліки Франції глибіне, ніж самі французи впродовж усього житія.
А що ж люди? Вони натовпом зібралися біля будинку Пелайо та Елісенди, аби подивитися на диво, “й початій разом міркувати, що робити з цим полонеником”. Найпростодушніші пропонували призначити його головою Всесвіту; інші наполягали на тому, щоб зробити його генералом, який, напевне, виграв би всі війни. Були й такі фантазери, що пропонували з допомогою ангела вивести новий рід крилатих людей, котрі підкорили б Усесвіт. У цьому короткому реченні – іронічна алюзія на політичні амбіції всіх часів і народів: від Цезаря й Чингісхана до Сталіна й Гітлера, які теж “виводили новий рід людей”, водночас посилаючи мільйони звичайних людей на той світ…
Окремо потрібно сказати про поведінку священика. Здавалося б, він має розбиратися в “небесному воїнстві”, тож знатиме, як поводитися з ангелом. Проте коли крилатий стариган не зрозумів латини (а саме нею в Латинській Америці правлять церковну службу), то одразу нажив собі в особі отця Гонзаги непримиренного ворога: “Священикові відразу не сподобаюся те, що ангел не розуміє Божої мови й не вміє шанувати Божих слуг. Потім отець Гонзага помітив, що старий надто вже схожий на земну людину: від нього тхнуло болотом, з крил звисали водорості, велике пір’я було посічене земними вітрами, і нічого в жалюгідній зовнішності старого не свідчило про велич і гідність ангела”. Тож реакція не забарилася: “Священик вийшов із курника і в короткій провід застеріг парафіян від зайвої наївності, додавши, що крила ще ні про що не свідчать, їх мають і літак, яструб, отож це – атрибут не тільки ангелів. Тут же він нагадав, що саме диявол володіє неабиякими здібностями перевтілюватись і дурити необережних людей”. Проте особистою неприязню священнослужителя до ангела справа не обмежується. Річ у тім, що стариган із крилами збирав навколо себе натовп зацікавлених, тому ставав конкурентом отця Гонзаги щодо впливу на паству (та й у фінансових зборах1 із парафіян), а цього церква ніколи не терпіла. Тож священик і вирішив погодити свою поведінку щодо ставлення до ангела за допомогою складної церковної бюрократичної машини (аби раптом що – послатися на текст наказу “вищих інстанцій”): “Отець Гоплат пообіцяв написати листа єпископові, щоб той, у свою чергу, написав главі церкви, а той папі, щоб, таким чином, остаточне рішення прийшло з найвищої церковної інстанції”. Хоча, здавалося б, “вищої інстанції”, аніж та, звідки прилетів сам стариган, якраз церковникам і шукати годі.
1 “Елісенді… спало на думку брати з кожною, хто хоче знайти у двір і подивитися на ангела, п’ять сентаво”, і, зрештою, на зароблені гроші вони стали жити заможно.
І тут бюрократія церкви (така сама, як і бюрократія світської влади1) отримує їдку та дошкульну гротескову (у манері “Крихітки Цахеса…” Е. Т. А. Гофмана) характеристику: “Отець Гонзага весь час замикав пастві/ набратися терпіння, поки не прийде вказівка від папи. Але час сшивав, а папа все ще з’ясовував, чи має це надприродне створіння (стариган з крилами. Авт.) пуп, чи схожа його мова на арамейську, чи здатний він утриматись на кінчику голки, чи, може, зрештою, це якийсь іноземець. Листування з папою могло б тривати поки світу й сонця…”
Низка непорозумінь із представником “вищих сил” на цьому не закінчується. Лікар, який прийшов лікувати малюка та старигана, що одночасно захворіли на віспу, дивується “крилам старого, які були такими природними в цьому організмі, що виникло логічне запитання, чому їх не мають інші люди”.
Це гарне й складне запитання, яке ставили письменники в різні епохи: чому людина, яка є богоподібною істотою2, іноді поводить себе як звір (згадаймо Кальдеронове “від людини і до звіра”). То чому ж люди, яким до такої міри пасували б ангельські крила, їх не мають? Письменник не дає відповіді на це запитання, але воно і філософічне, і майстерне.
Свого апогею порівняння старого ангела з різноманітними істотами зі світу живої природи та персонажами міфології досягає у філігранному оксюмороні (поєднанні непоєднуваного): “Елісенда у відчаї плакала й бідкалась, що їй уже несила жити в цьому пеклі, повному ангелів”. Люди дійшли до краю: ангел (небесний персонаж) у них перетворився ледь не на представника пекла(згадаймо, що отець Гонзага натякав на те саме: “…диявол володіє неабиякими здібностями перевтілюватись і дурити необережних людей”).
1 Тут можна пригадати критику державної бюрократії та влади взагалі, яка лунає в багатьох творах Гарсіа Маркеса: і даремне багаторічне очікування полковником заслуженої пенсії (“Полковникові ніхто не пише”), і опис подібної ж несправедливості та фальсифікацій на виборах (“Сто років самотності”), і домінування тупої та бездушної влади диктатора – та ще й установленої на іноземних багнетах – над своїм же народом (“Осінь патріарха”).
2 “Створімо людину за образом Нашим за подобою Нашою” (із Біблії).
Отже, світ перевернувся: у пеклі живуть ангели, ніхто не чекає та й не бажає зустрічі з кимось або чимось високим і безгрішним. Адже світ погруз у дріб’язкових, меркантильних й маніакальних інтересах: як би побільше накопичити грошей? як би не втратити посаду та владу, прикрившись безкінечними погодженнями з “вищими інстанціями”1? як завоювати увесь світ або іі Усесвіт?.. А такому світу, дійсно, “ангели не потрібні”, адже на тлі чистоти багнюка ще помітніша. Проте, з іншого боку, а чи потрібен комусь і сам такий світ? І чи не є та безперервна злива, якою починається оповідання, пророкуванням нового світового потопу, який десь тут, поруч, не за горами? Що й казати, невесела й навіть апокаліптична виходить картина…
У кожному дворі влаштували пастку. І невдовзі загадкового пришельця було спіймано. Через дна тижні після Урсулиної смерті Петру Котес і Ауреліано Другого розбудило посеред ночі моторошне волання, схоже на ревіння молодого бпчка. Коли вони вийшли подивитися, що сталося, гурт чоловіків уже знімав чудисько з гострих кілків, позабиваних у дно ями, присипаної сухим листям, і воно не ревло. Важила та потвора як добрий бик, хоча була не більша за хлопчика-підлітка; з ран сочилася зелена в’язка кров. Тіло було вкрите цупкою, усіяною кліщами шерстю і струнами, але па відміну від породження пекла, яке бачив священик, частини цього тіла скидалися на людські; мертвий нагадував навіть не людину, а радше захирілого ангела: у нього були чисті, тонкі руки, великі похмурі очі, а на лопатках – дві мозолисті, посічені рубцями кукси, – залишки дужих крил, повідтинаних, очевидно, сокирою дроворуба2. Труп підчепили за щиколотки до одного з мигдалевих дерев на площі, щоб усі могли подивитися на нього, а коли він почав розкладатися, спалили на вогнищі, бо ж годі було визначити, хто цей виродок тварина, яку належить кинути в річку, а чи християнин, достойний похорону.
Г. Гарсіа Маркес. “Сто років самотності”
1 Згадаймо, куди поділася сміливість колись безстрашного вояка Понтія Пілата. щойно він згадував спотворене відворотною язвою обличчя Тиберія – обличчя римської влади (“Майстер і Маргарита” М. Булгакова).
2 То чи випадково Г. Гарсіа Маркес пише, що герой оповідання “Старшая із крилами” “отець Гонзага перед тим, як стати священиком, був дроворубом”?
Проте Гарсіа Маркес залишає промінчик світла в кінці тунелю. Хай навіть із негарних мотивів (“…щоб старий, бува, не вмер, бо тоді ніхто… не зможе їм сказати, що робити з померлим ангелом”), але Пелайо “пожалів старого, загорнув його в ковдру й відніс у повітку, де ангела щоночі трусила лихоманка”. Здавалося б, яка буденна і “неглобальна” подія – просто пожаліти старигана, а в результаті трапилося справжнісіньке диво: “…ангел не вмер тієї зими, а, навпаки, почав оклигувати… У нього почало рости тверде й довге, як у старих птахів, пір’я”. Отже, не так вже й багато стариганові було треба – простих людських почуттів, доброти й милосердя, яких, на превеликий жаль, так мало залишилося в цьому світі.
Тож, урешті-решт, хоча “Елісенда полегшено зітхнула”, коли стариган “нарешті забрався від них”, автор залишає і героям твору, і читачам промінчик надії…
1. Складіть хронологічну таблицю життя та творчості Г. Гарсіа Маркеса. Які життєві обставини сприяли формуванню його індивідуального стилю?
2. Якою була дорога письменника до літературної слави? Які його твори ви знаєте і який з-поміж них приніс письменникові всесвітнє визнання?
3. Чому появу латиноамериканського роману 1960-х років називають “карибським дивом”? Які письменники створили це “диво”?
4. Дайте визначення терміна магічний реалізм. Знайдіть його елементи в оповідання “Стариган із крилами”.
5. Які проблеми порушує Гарсіа Маркес в оповіданні “Стариган із крилами”?
6. Які письменники справили найбільший вплив на формування письменницької майстерності Гарсіа Маркеса?
7. Які риси індивідуального стилю Гарсіа Маркеса втілені в оповіданні “Стариган із крилами”?
8. Через що старигана-ангела не сприймає кожен із персонажів оповідання: отець Гонзага, люди, які чекають зцілення. Елісенда?..
9. Як ви розумієте сенс зустрічі ангела з людьми? У чому, на ваш погляд, полягає її символічний зміст?
10. Як ви думаєте, чому письменник постійно порівнює старигана гаме з тваринами (дворнягою, куркою, яструбом)? Що цей художній прийом дає для розуміння проблематики оповідання?
11. Якби подібна ситуація (приліт ангела) склалася “в пас і зараз”, якою б була зустріч людей з ангелом, чи відрізнялася б вона від тієї, яку описав письменник?
12. Як ви розумієте вислів Елісенди: “…пекло, поте ангелів”?
Текстове завдання
13. Напишіть твір за оповіданням “Стариган із крилами” Г. Гарсіа Маркеса на одну з тем:
– “Чи потрібні людству ангели?”;
– “Людство перед вибором: ангел чи звір”;
– “Чи повернеться ангел?”;
– “Про що Габріель Гарсіа Маркес попереджає людство?”.
14. Виконайте тестові завдання.
1. Габріель Гарсіа Маркес представляв літературу
А Колумбії Б Аргентини В Куби Г Бразилії
2. Риси Ніколаса Маркеса (діда письменника) утілені в образі головного героя твору
А “Сто років самотності”
Б “Стариган із крилами”
В “Полковникові ніхто не пише”
Г “Осінь патріарха”
3. “З часу виходу роману у світ Сервантеса “Дон Кіхот” ще не було такого твору в Іспанській літературі”, – сказав Пабло Неруда про твір
А “Полковникові ніхто не пише”
Б “Стариган із крилами”
В “Сто років самотності”
Г “Осінь патріарха”
4. На формування письменницької майстерності Габріеля Гарсіа Маркеса, за його власним зізнанням, відчутний вплив справила творчість
А Вольтера
Б Франца Кафки
В Михайла Булгакова
Г Йоганна Вольфганга Гете
(1 votes, average: 5.00 out of 5)