Становлення поета. Німецький період творчості – ГЕНРІХ ГЕЙНЕ – НІМЕЦЬКИЙ ПОЕТ-РОМАНТИК
РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ
§ 4. ГЕНРІХ ГЕЙНЕ – НІМЕЦЬКИЙ ПОЕТ-РОМАНТИК
Поет, цей творець у малому, уподібнюється Господу Богу в тому, що створює своїх героїв за образом своїм.
Г. Гейне
Творчість Гейне – явище не лише німецької, а й світової літератури. Основні риси його поезії, суперечливість його світогляду, поєднання “вільної пісні” і вбивчої сатири – все це розкриває не тільки особливості його творчої індивідуальності, а й складний процес розвитку суспільства.
Становлення поета. Німецький період творчості
Генріх
Три роки прожив Генріх Гейне в домі багатого родича, де почувався незатишно, користуючись правами “бідного родича”. Тут він пережив першу душевну драму: неподілене кохання до кузини Амалії, яка ним зневажила й вийшла заміж за прусського аристократа. Болісними переживаннями, що породило це кохання, сповнені перші вірші поета, які були надруковані в журналі “Гамбурзький стражник” у 1817 році. Згодом вірші, присвячені кузині Амалії, склали цикл “Страждання юності”.
Зрозумівши, що комерсанта з небожа не вийде, дядько виділив кошти на вступ Генріха Гейне до університету. У 22 роки Гейне став студентом. Навчався він на юридичному факультеті, але юриспруденція його не захоплювала. Значно більше часу Гейне приділяв поезії. Наприкінці 1821 року в Берліні вийшла перша збірка “Вірші Г. Гейне”, яку помітили критики. Навесні 1823 року вийшла друга збірка поезії – “Трагедії з ліричним інтермецо”, до якої увійшли й два драматичні твори поета.
2 жовтня 1824 року великий Гете прийняв Гейне у своєму домі у Веймарі. 29 липня 1825 року Гейне захистив у Геттінгенському університеті дисертацію на ступінь доктора права. У 1826 році вийшов його перший прозовий твір “Подорож на Гарц”, а ще через рік – збірка “Книга пісень”.
Гейне розпочинав літературну діяльність у той час, коли лірична поезія переживала свій розквіт. Епоха романтизму зробила поезію традиційним жанром німецької літератури. Поезія Гейне стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкинув поетичні умовності, розповідав про свої почуття просто й природно. Це підкорило тогочасних читачів.
На початку 20-х років Гейне розпочав писати історичний роман, в якому хотів зобразити тяжку долю євреїв за часів Середньовіччя. Але незабаром припинив цю роботу, визнавши, що епічна розповідь не властива його обдарованню. До прози Гейне звернувся в іншому жанрі – подорожнього нарису, який був поширений у романтичній літературі того часу. Форма нарису давала можливість поєднати особисті враження й переживання від побаченого з узагальненням публіцистичного, політичного характеру. Свої спостереження й роздуми під час подорожі Гарцом, гірською частиною середньої Німеччини, Гейне передав у першому нарисі, яким відкривається його чотиритомна збірка прози “Подорожні картини”. У цих прозових творах відбилися враження від подорожей Німеччиною, Англією, Італією, які поет здійснив у 1826-1831 роках. Особистість поета об’єднує ці розрізнені нариси, стає справжнім центром твору. Гейне винайшов особливий довірливий стиль розповіді, пропонуючи читачу бути співрозмовником. Автор легко переходить від однієї теми до іншої, даючи напрямок у розвитку читацької думки. Враження від побаченого викликають в автора певні асоціації, культурні та історичні. Дивлячись на вершину Брокена, він пригадує історію доктора Фауста; площі Верони викликають у пам’яті образи шекспірівських героїв.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)