“Срібна доба російської поезії на прикладі Анни Ахматової”
Однією з найяскравіших представниць поезії Срібного століття російської літератури була Анна Ахматова. Завдяки їй, і її чоловікові Миколі Степановичу Гумільову світ дізнався такого напрямку у літературі, як акмеїзм. Анна Андріївна прожила яскраве і трагічне життя. Їй судилося стати свідком багатьох епохальних подій в історії держави Російської, пережити особисту трагедію, висловивши свої почуття в поезії, свого роду драматичної любовної лірики. Як же з’явилася зірка такої величини на небосхилі російської поезії? Для цього треба розглянути
Народилася поетеса в кінці дев’ятнадцятого століття, а померла в середині двадцятого. На період її життя довелося дві революції, дві світові війни і братовбивча громадянська війна в самій матінці Росії. Всі ці події наклали незгладимий відбиток не тільки на долю поетеси, але і на її творчість. Але про все по порядку. Дата народження Анни Андріївни Ахматової відома історії, тому не будемо уточнювати, скажімо, лише, що народилася вона на північно-західному Причорномор’ї, поруч з Південною
Безсумнівно, дві великі особистості як зірки і сузір’я з різними полюсами, притягуються один до одного, їх ваблять невідомі сили, які хтось називає долею, а хтось роком або божим благословенням. Але про це трошки пізніше. Те, що Анна Андріївна була людина з княжого роду, факт відомий. Коли в одинадцять років поетеса написала свій перший вірш, то в її долю втрутився батько, тому і знаємо ми Анну Андріївну не як Горенко, на ім’я батька, а як Ахматову. Ахматової звали бабусю поетеси Параску Феодосіївну, яка належала до старовинного дворянського роду Ахматових, які ще Петру I знатну службу служили. З боку матері Анні Андріївні дісталася славна і знатна біографія, адже мама походила з великого татарського роду Чагадаєвих, які були знатними князями, присягнув на вірність російському царю-батюшці. Ось такою була дитина, донька двох відомих дворянських родів. Але причому тут тяжіння двох зоряних сузір’їв? – запитаєте ви. А ми вам відповімо. Доля мінлива і непередбачувана. Ось і в житті Анни Ахматової зустрівся чоловік, і не просто людина, а зірка першої величини, якого звали Микола Степанович Гумільов. Той самий Гумільов. Саме він заснував з часом акмеїзм, а крім того, що був відмінним поетом, так ще і мандрівником був знатним. А закінчилася це романтична історія, або можна сказати почалася, шлюбом між Анною Ахматовою і Миколою Гумільовим. І в швидкості народився синочок, якого назвали Левом. Але про це нижче. А рік народження сина збігся з роком випуску першої збірки поетеси, яка називалася “Вечір”. Ось таким був знаменний тисяча дев’ятсот дванадцятий рік. Правда, треба відзначити той факт, що публікувалися твори поетеси й раніше. У той же час ще однією важливою подією, яка вплинула на творчість поетеси, було знайомство з Амадео Модільяні.
До першої світової війни поетеса видала свою другу збірку, яка називалася “Чотки”. Одна сім’я – два великих поети, два акмеїста, Срібний вік російської літератури. Хто думав, що казка закінчиться трагедією. У цей час творчість Анни Ахматової являла собою любовну лірику. Спогади про дитинство сприяли написанню першої поеми поетеси, яка називалася “У самого моря”. А потім Перша світова війна. Микола Степанович пішов на фронт, сімейне життя дало тріщину. Ці події знайшли своє відображення у третьому збірнику Анни Ахматової, який називався “Біла зграя”. А події набирали свій хід, як сніжний ком накочуючись на поетесу. Революція, громадянська війна, розлучення з чоловіком, і подальша трагічна загибель Миколи Гумільова, який був розстріляний за звинуваченням у змові. Між цими подіями вийшло ще дві збірки поетеси.
Але трагічні події ще не досягли свого апогею. Це була тільки напіввідкрита завіса у долі поетеси. У тисяча дев’ятсот тридцять восьмому році заарештували сина Анни Ахматової – Льва Гумільова. Ні, він не повторив долі свого батька. Але про це трошки пізніше. Період двадцятих-тридцятих років для Анни Ахматової був період практично повного забуття. Нові твори поетеси не друкували, а старих не передруковували, багато з творчості поетеси було загублено. У цей момент Анна Андріївна знаходить в собі сили і пише свою знамениту поему – “Реквієм” та шосту збірку своїх творів. В особистому житті поетеси, здавалося б, немає кінця в темному тунелі. Лев у в’язниці, з Пуніним розлучилася, а тут ще й почалася Друга світова війна. Лев Миколайович відсидівши свій термін, пішов добровольцем на фронт, гідний син своїх батьків, він воював не за владу, яка його незаконно засудила, а за Батьківщину, що говорить про його високий патріотизм.
Особливе місце у творчості Анни Ахматової займає післявоєнний період. Льва Миколайовича Гумільова віддячили і посадили в черговий раз до в’язниці. А Анна Андріївна була виключена зі Спілки радянських письменників. Заради порятунку сина було видано збірник, який поетеса надалі ігнорувала і не визнавала. Він називався “Слава миру”. Але життя не завжди бере, бувають і подарунки долі, які, як крапля цілющої вологи, рятують життя втомленому подорожньому в пустелі. П’ятдесяті роки стали сприятливим періодом у житті Анни Ахматової. Звільнили сина, Льва Гумільова. Відновили поетесу і в Спілці радянських письменників. Правда, із сином відносини в ті часи були напруженим. Шістдесяті роки двадцятого століття стали періодом всесвітнього визнання творчості поетеси. Так закінчився творчий і життєвий шлях Анни Ахматової.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)