Доля покоління в поезії Анни Ахматової

Я – голос ваш, жар вашего дыханья, Я – отраженье вашего лица. Напрасных крыл напрасны трепетанья – Ведь все равно я с вами до конца. А. Ахматова У 1946 році на російську інтелігенцію звалилася Постанова ЦК ВКП(б) “Про журнали “Зірка” і “Ленінград”, де Жданов назвав Анну Ахматову “панянкою”, яка метушиться між альковом і молитовнею. Цим він хотів підкреслити, що і сама Ахматова, і її поезія далекі від життя сучасників, від радянської дійсності. Але це було не так. Анна Ахматова ввійшла в російську поезію на початку XX століття

як найтонший лірик, щиро і жагуче виразила переживання закоханої жінки. Але вже в 20-ті роки вона зуміла створити вірші, що стали вершинами громадянської і філософської поезії минулого сторіччя. Ахматова змогла говорити від імені всього покоління – покоління, чиє життя було перевернуто Першою світовою війною і революцією. Ахматова описує обстановку відомої петербурзької літературної кав’ярні “Бродячий собака”, куди ходили тоді відомі поети. Це був 1913 рік – останній рік відносно спокійного життя. Ахматова сприйняла початок війни як величезне народне лихо: Можжевельника запах сладкий От горящих лесов

летит. Над ребятами стонут солдатки, Вдовий плач по деревне звенит. Може, саме в цей час витончена петербурзька поетеса відчула себе частиною російського народу, зрозуміла, що тепер їй призначено нести в душі і виражати в слові його великі і малі біди. Після революції частина інтелігенції опинилася в еміграції. Пропонували виїхати й Ахматовій. Вона розуміла, що життя буде складним і гірким, але не мислила себе – поета, особистість – поза Росією: Мне голос был. Он звал утешно, Он говорил: “Иди сюда, Оставь свой край глухой и грешный, Оставь Россию навсегда…” Но равнодушно и спокойно Руками я замкнула слух, Чтоб этой речью недостойной Не осквернился скорбный дух. (“Мне голос был…”) Вона залишилася. Залишилася зберігати російське слово, вікові традиції російської культури, традиції гуманізму нашої великої літератури XIX століття. І вона пройшла цей шлях до кінця, не скаржачись і не зрікаючись нічого: А здесь, в глухом чаду пожара Остаток юности губя, Мы ни единого удара Не отклонили от себя. (“Не с теми я, кто бросил землю…”) Анна Ахматова сповна одержала за своє небажання оспівувати радянську владу. Репресувати сина і чоловіка, довгі роки цькували її саму. Вона дійсно розділила долю покоління. І не просто розділила. Ахматова, як древня плакальниця, зуміла оплакати безневинні жертви, що безвісти загинули у в’язницях і таборах. У 30-ті роки був написаний “Реквієм” – поема, про яку тоді знали лише деякі вірні друзі. Ахматова зуміла знайти точні високі слова, щоб сказати про тих, кого відвозили вночі чорні вантажівки, і про тих, хто стояв у тюремних чергах, сподіваючись почути хоч слово про долю чоловіка, батька або брата: Звезды смерти стояли над нами, И безвинная корчилась Русь Под кровавыми сапогами И под шинами черных “марусь”. Ахматова не тільки оплакала своє покоління. У початій у 1940 році “Поемі без героя” вона зуміла пред’явити йому рахунок. Один з лейтмотивів поеми – маскарад, який несеться повз життя. Напередодні грізної війни поет повертається в інший час, у те “до війни”, коли поколінню був нанесений перший, удар: Словно в зеркале страшной ночи, И беснуется, и не хочет Узнавать себя человек, – А по набережной легендарной Приближался не календарный – Настоящий двадцатый век. Усе скінчилося, усе відсунулося на другий план – любовні драми, творчі кризи. Велике лихо зрівняло правих і винних. Таким же великим лихом – Великою Вітчизняною війною – завершилися похмурі тридцяті роки. І Анна Ахматова в роки війни писала вагомо і просто, уособлюючи ту вічну жіночу мужність, яка є – підгрунтя й оплот мужності військової, чоловічої: И та, что сегодня прощается е милым, – Пусть боль свою в силу она переплавит. Мы детям клянемся, клянемся могилам, Что нас покориться никто не заставит! (“Клятва”) Життя Ахматової могло б здатися компромісом. Але насправді її вірність собі і своєму поколінню – підгрунтя нашої моральності, нашої літератури, нашого життя. Ахматова зуміла донести до нас усю правду про своє покоління і стати його чесним і чистим голосом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Доля покоління в поезії Анни Ахматової

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links