Соррилья (дон Хосе)

Перший літературний дебют дона Хосе Соррильи при похованні Ларри в 1837 році. У цей день він з’явився перед іспанськими націями дійсним поетом і досяг популярності з першого кроку, ще двадцятилітнім юнаком. Здавалося, усе обіцяло йому блискучу майбутність: народившись в інтелігентній і багатій сім’ї, він одержав гарне утворення в Мадриді, потім докінчив його в Толедо, серед мальовничих руїн цього колись чарівного міста. Батько Соррильи довго займав один з вищих адміністративних постів, що давало йому можливість оточувати свого сина всіма

зручностями й благами життя. Із самого дитинства все посміхалося цьому щасливому вихованцеві муз, але чи виправдав він згодом, поклав на нього надії?

Ні, ми вже сказали це колись. Сама швидкість успіху й рання популярність найбільше ушкодили Соррилье. Він став знаменитим, коли ще властиво нічого не створив, коли й думка його ще не встигла, зміцніють настільки, щоб твердо встояти серед всіх розумових безладь революційного періоду від 1837 до 1843 року. Гублячись у цій постійній зміні напрямків і понять, не бачачи поперед ніякої певної мети, він перейнявся помалу тим же сумовитим почуттям розчарування, яке

довело до самогубства його друга Ларру; a потім, коли із проголошенням повноліття Ізабелли II реакція остаточно узяла гору, у ньому не було вже ні сили, ні бажання боротися, і він прийшов до того переконання. що вся його поетична місія полягає лише в переробці на новий лад стародавніх іспанських romanceros, у повторенні все тих же балад і легенд із часів великої боротьби християн смаврами.

Немов відірвавшись душою від сучасної епохи з її республіканськими й демократичними ідеями, з її прагненням скинути ярмо ветхого католицизму, Соррилья ставився до неї апатично, майже презирливо. Все це здавалося йому лише порожнім, нездійсненним вигадництвом ексцентричних розумів, здавалося, що мир залишається незміненим, тим же, яким був у часи мавританських війн, і він уважав більше корисним відтворювати в поезії ті древні замки, де жили готські королі й перші монархи Леона й Кастилії, чим проповідувати якусь нову віру, або надихати cвое творчість успіхами науки й цивілізації

Визнаний найбільшим поетом царювання Ізабелли II, оточений пошаною й загальним поклонінням, Соррилья проте є самим повним втіленням усього, що було сумного, немічного, безжиттєвого в сучасному напрямку, що затьмарював розуми у весь довгий період від 1843 до 1868 року

Неокатолицизм, неживий щирою вірою, постійне розчулення перед старими традиціями, що виключають усяку роботу думки, підігрітий ентузіазм до всього минулого, що тим тільки й добре, що зникло давно й не може повторитися, от головне зміст цієї прославленої поезії; з боку ж зовнішньої форми, тобто правильності, благозвучності вірша й взагалі всіх законів версифікації, існувала повна воля, що граничить із літературною розбещеністю. Тут панував той крайній романтизм, що вважає для себе всі дозволеним, аби тільки не було недоліку в яскравості фарб, у тріскучих фразах так ефектах усякого роду

Тільки при загальному погляді на всю творчість Соррильи можна скласти собі ясне поняття o тім, до якого ступеня чужо йому сучасний світогляд, і як далекі від нас ті почуття, які він намагається викликати своїми віршами. Видно, що поет систематично тримається поза живим миром, і дух його постійно витає в безповоротному, навіки зниклому минулому

Кращими з його добутків уважаються найбільш удалі наслідування древнім романсеро, гарні зображення у віршах різних дуелей, турнірів, або деяких особливо видатних епізодів з нескінченної війни між християнськими лицарями й сарацинами. Все це з’єднано під одним загальним заголовком, що відразу дає поняття o характері й дусі всіх віршів: Cantos del Trovador (Пісні Трубадура).

Переважним сюжетом епічних поем Соррильи є боротьба Хреста із дворогим місяцем, коли ж, спокушаючись лаврами Лопе де Вега й Кальдерона, він здумає подарувати публіку віршованою драмою, коло його ідей і отут анітрошки не ширше, ніж y письменників золотого століття. Повторюємо, для нього минуле, начебто не вмирало, і в житті суспільства не відбувалося ніяких змін, ніякого відновлення

От назви його головних п’єс: Швець і король, Помста Toma, Санчо Гарсиа, Кращий довід шпага, Бойовий кінь короля Санчо, Алкад Ронкильо, a треба всім цим панує знаменита Драма Дон Хуан Тенорио, o якої ми дамо більше ясне поняття нашим читачам на закінчення характеристики її автора. Тут перед нами знову є улюблений тип іспанського гідальго спокусника, розгнузданого, зухвалого, відважного, без серця й совісті, але з гордою впевненістю, що в силу його відваги йому все дозволено, навіть самі мерзенні вчинки. Тільки в останній день свого життя він упокорюється, оббитий страхом при раптовому поданні пекельних борошн, що очікують його,

Моральні ідеали, можна сказати, не існують для Соррильи; він бачить одна тільки порочність, і доля, фатальна сила – грають y його всюди дуже більшу, чи ледве не головну роль. Так інакше й побут не може: коли розумним початкам не приділяється в добутках поета належного їм місця, то на чому ж іншому, як не на випадках так сліпому фаталізмі, може він засновувати всю суть своєї Творчості?

От кількома словами загальний характер головного героя Соррильи, що є у всіх його поемах і драмах: він відважний, гарний, повний гордовитого достоїнства, як у зовнішніх прийомах, так і в мовленнях, іноді він глибокодумний, навіть доброчесний по своєму, проникнуть почуттям умовної честі; але не чекайте від нього, ні розумної послідовності у вчинках, ні чесності в сьогоденні, вищому значенні цього слова

Відзначимо ще одну особливість: поруч із великою претензією на реальність у дрібних подробицях і у вираженні почуттів y Соррильи постійно зауважується повну зневагу художньою правдою. Заради якого не будь гарного положення, заради несподіваних, разючих ефектів, автор раз у раз допускає всілякі неправдоподібності

Соррилья написав дуже багато; повне зібрання його coчинений займає вже тепер більше п’ятнадцяти томів. І що ж? Не дивлячись на таку рясну плідність, можна майже із упевненістю сказати, що він не створив ще жодного цілком закінченого добутку з рельєфними характерами й логічною розв’язкою. Говорять, що, приймаючись за роботу, він сідає проти зовсім голої стіни й не спускає з її око чекаючи натхнення, a як тільки відчує щось подібне, уже неспинно поспішає викладати на папір усе, що взбредет йому в голову, усуваючи отут усяку участь правильного мислення. Він весь віддається у владу своєї уяви, надавши йому повну волю, потому-то, може бути, у його добутках і зустрічається стільки погрішностей як стосовно мови, так і до здорового глузду. Іноді, у ці хвилини натхнення, йому раптом пригадаються чужі думки, чужі вірші, або свої власні, але вже надруковані раніше, і він нізащо не залишить їх: навпроти, неодмінно постарається вклеїти у свій новий добуток і особливо буває задоволений, коли йому вдасться закінчити роботу в певні заздалегідь день і годину

Говорять ще, що для відпочинку йому необхідна повне ледарство розуму, a тому він охоче розважається звичайними дитячими заняттями й переважно такими, де вже зовсім не потрібно участі думки. Так він по цілих годинниках проробляє різні гімнастичні вправи, грає з мавпою, вертить ручку музичного ящика, або стріляє в мету з пістолета