Сонячні кларнети – поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту
І. Становище української літератури на час виходу збірки “Сонячні кларнети”. (Рік видання збірки – 1918-й. В Україні ішла громадянська війна. Держава щосили намагалася стати незалежною, вибороти давно очікувану волю. Найталановитіші, най прогресивніші сили літератури або передчасно зійшли в могилу (Леся Українка, М. Коцюбинський), або були розчавлені обставинами (В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина, О. Кобилянська). Натомість у літературу рвалося декадентство, яке отруювало мистецьку молодь.)
ІІ. Збірка П. Тичини “Сонячні кларнети”
1. Історія створення збірки. (Збірка створювалася щонайменше протягом чотирьох років. Вірші, що увійшли до книги, попередньо друкувалися у періодиці: 1914 року у журналі “Сяйво” вийшли вірші “Гаї шумлять”, “Гаптує дівчина”; 1915 року у журналі “Основа” – вірші “Десь на дні мого серця”, “Душа моя – послухай…”, “Молодий я, молодий…”, “Як не горю – я не живу”.)
2. Три тематичні групи віршів збірки. (Збірка “Сонячні кларнети” – це три частини одного цілого.
Перша частина
3. Алегоричні образи у творах збірки. (П. Тичина часто використовував фольклорну символіку, щоб передати своє бачення світу. У його творах образи “ранньої весни-провесни”, “Ясного Сонечка”, “ласкавого Легіта-Теплокрила” уособлюють в собі народні уявлення про щасливе життя. Їм протистоять “лукавий Сніговій”, “Сніговій-Морозище”, які хотіли, щоб ясне сонечко “та по-зимньому ісходило”, а земля і люди були засипані снігом і скуті морозом. Та “ласкавий Легіт-Теплокрил” летить, співає, до всіх “по-рідному промовляє”. Цей вітер несе радісну звістку про весну.)
4. Розуміння ліричним героєм збірки Всесвіту. (Всесвіт для ліричного героя збірки перестав бути Божим володінням:
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух –
Лиш Сонячні Кларнети.
Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом. Галактики нестримно рухливі, світлі, осяяні, безмежні в просторі і часі. Герой відчуває, як “горять світи, біжать світи”, він чує “музичну ріку” плину у Всесвіті.)
ІІІ. “Сонячні кларнети” Павла Тичини – це божественний пафос, у якому серце поета б’ється в унісон із Всесвітом. (У книзі “Сонячні кларнети” молодий Тичина висловив своє розуміння життя, кохання, гармонії природи, Всесвіту. Ліричний герой збірки захоплено поривається у незвідані світи, намагається все зрозуміти, все обняти і з усім злитися воєдино. Поезія зачаровує читача пульсом світового життя, розмаїттям барв, пристрастю, трепетом, бурею людських почуттів.)