Сойка і кішка Мотя (оповідання-спостереження з власного досвіду)
Ми живемо в одноповерховому будинку на тихій вулиці. Затишні палісадники оточують будинок. Зараз зима, все занесло снігом. На гілках старих яблунь – товсті шари снігу. На одній з гілок – старенька годівниця для птахів. Сюди при літають синиці, горобці, а останнім часом до нашої годівниці унадилася сойка. Нишпорить і на подвір’ї, як нахаба, зазирає у вікно. Великий птах одразу потіснив пташок. Він залазить у годівницю, клює насіння, шматочки сала, а що не з’їсть, скидає додолу. На снігу їжу підхоплює перната дрібнота.
Сойка певний час
Уранці ми вирішили, як звичайно, випустити нашу кішку Мотю, домашню улюбленицю, погуляти у дворі. Мотя, треба сказати, гарна кішка: пухнаста, її шерстка майже рожевого кольору, вуха трохи темніші, лапки наче у білих рукавичках.
Не встигли ми зачинити за кішкою двері, як почули вимогливе нявчання. Так Мотя завжди просилася у дім. Ми відчинили двері, і кішка стрімголов влетіла у кімнату. Тоді ми вирішили разом з нею вийти у двір, щоб з’ясувати, що так налякало нашу Мотю. І тут звідкись зверху пролунало неприродне “няв-няв”. До нас
– Буде знати, як лякати нашу красуню, — засміявся мій молодший брат Іван.