“Слово про закон і благодать” Іпатона на уроці укр. літератури
Зачитуємо вислів Д. С. Лихачова, в якому пояснюється стилістична роль численних цитат у творах давніх авторів. “Чем авторитетнее круг произвдений, из которых собираются “цветы” (цитати – Н. З.) его стиля, тем сильнее они настраивают читателя на благочестивый лад своею привычной приподнятостью, тем легче вызывают они благоговение и сознание высоты описываемого. Отсюда обилие цитат из священного писания, особенно из псалтыри, стилистическая роль которых в “высокой” литературе средневековья огромна и своеобразна” .
Далі
Закон Благодать
Спершу тінь
Рабиня Агар
Світло місяця
Нічний холод
Старі міхи, застарілі в іудействі
Пересохле озеро потім істина
Вільна Сарра
Сонячне сяйво
Сонячна теплота
Вино нового вчення благодатного
Розлите євангельське джерело
Звернемось до порівнянь, записаних у таблиці. Це характерні для давньої літератури порівняння-антитези, в яких образи, явища не тільки співставляються, а й протиставляються. Вони створюються
Переваги благодаті перед законом автор підкреслює й у висловах, що сприймаються як афоризми. Знаходимо їх у тексті:
Християнство ж спасіння благе і щедре,
Бо шириться на всі краї землі.
Закон бо раніше був, а вознісся невисоко
І одійшов. Віра ж християнська, пізніше
З’явившись, більшою од ранішої стала і
Розійшлася між множеством народів.
І Христова благодать усю землю обняла і,
Як вода морська, покрила її.
А по всій землі роса, а по всій землі віра
Розпростерлася, дощ благодатний обросився,
Купіль одродження синів своїх в нетління огорнула.
Озеро ж закону пересохло,
А євангельське джерело, наводнившись
І всю землю покривши, аж до нас розлилося.
У пустинній бо й пересохлій землі нашій,
Висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело
Євангельське, напуваючи всю землю нашу (Виділено нами – Н. З.).
У багатьох цих висловах знаходимо образи-символи, що так характерні для творів давнього письменства. Символ – це “умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло й яскраво передати певну ідею” . Зупинимося лише на символах, що означають вологу, без якої неможливе життя: вода, роса, дощ, купіль, джерело, озеро. Вони допомагають Іларіону емоційно, переконливо стверджувати життєдайність нової віри.
Перша філософська частина “Слова про закон і благодать” переходить у похвалу Володимиру Святославичу, хрестителю Русі. Автор підкреслює, що Володимир добровільно вибрав християнську віру, вражений її величчю, урочистістю, красою. Завдяки йому русичі приєдналися до великої сім’ї християнських народів. Він ставить ім’я Володимира в один ряд з апостолами Петром, Павлом, Іоанном Богословом, Марком та ін., що впроваджували нову віру серед народів Італії, Азії, Індії, Єгипту. У творі Володимир Святославич уподібнюється Константину, римському імператору:
“Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його… Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний” .
Іларіон хоче переконати в необхідності канонізації Володимира, на що Візантія ніяк не погоджувалася.
Знаходимо в тексті хвалебні характеристики рівноапостольного Володимира, що свідчать, на думку письменника, про його святість:
“Чесний і славний між земних владик”, “друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо”, “у тебе розум вищий від розуму земних мудреців”, прохачам подавав, голих одягав, спраглих і голодних насищав, болящим всяку потіху посилав, боржників викупляв, рабам свободу давав, “велику заповзятість маєш до того, як вірний раб Христовий”, “не одну людину одвернув… од облуди ідольської, не десятьох, не город, а весь край сей”, “сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних”.
Іларіон – справжній патріот своєї держави. Прославляючи Володимира, він одночасно славить могутність і авторитет Руської держави:
“Похвалімо ж і ми… того, хто велике і дивне діло створив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність паминаються і пам’ятаються ще й нині. Не в худородній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі”. .
Поставимо запитання:
Стиль якого відомого вам жанру давньої літератури нагадує процитована частина “Слова про закон і благодать”?
Згадуючи великих предків Володимира, Ігоря і Святослава, Іларіон використовує літописний стиль.
Звернемося до найбільш апофеозного, емоційного уривку урочистої проповіді. Читаємо від слів “Встань, о чесная голово, з гробу твойого встань!”- і до кінця абзацу.
Цю частину твору М. Грушевський назвав “кінцевим покликом, сильним, гучним, як архангелова труба” .
Ознайомимо учнів, як подає цей текст у своїй праці М. Грушевський.
Для цього роздамо ксерокопії відповідних сторінок книги вченого.
Які якості твору підкреслено особливою графікою?
Характерною рисою тексту є його ритмічність. Уривок нагадує вірш, можна навіть віднайти слова, що римуються. Ритмічність досягається однаковим початком фраз, однотипною будовою речень.
Емоційний вплив на слухачів посилює вживання пишномовних звертань до Володимира, заклики осягти результати своїх діянь, серед яких найголовніше – “як християнство росте”.
Закінчується “Слово…” глибоко патріотичною молитвою до Бога, в якій висловлена турбота автора про майбутнє Руської держави: “…Не давай нас у руки чужинців”, “…мир утверди, сусідів смири, голоди вгамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, боярів умудри…”
Ця молитва була надзвичайно популярною у давнину. Її часто читали на богослужіннях у церквах у важкі для держави часи.
“Слово про закон і благодать”Іларіона Київського належить до найкращих творів минулого. Його автор зумів піднятися до розуміння необхідності боротьби за політичну й ідеологічну незалежність від Візантії і своїм твором зробив внесок у цю велику справу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)