Слово о полку Ігоревім – твір давньої Київської Русі
Як твір художній “Слово” відзначається надзвичайною образністю мови.
Отже, як зазначалося вище, в ньому дуже багато влучних епітетів, наприклад:
“Гзак біжит сєрым влъком, Кончак ему слід править к Дону великому”; іноді
епітети поетично сміливі, наприклад: “Един же изрони жемчюжну душу из
храбра тіла чрес злато ожереліе”; так само численні в “Слові” метафори:
“Другого дня вельми рано кровавыя зори свєт повєдают”; “Дремлет в поле
Ольгово хороброе гнездо. Далече залетело” і т. п.; порівняння: “Крычат
в полє” ; паралелізми: ” Что ми шумить, что ми звенить далече рано пред
зорями? Игорь плъкы заворочает”; “Не буря солколы занесе чрез поля широкая:
галици стады біжать к Дону великому”; “Боян же, братіе не 10 соколовь на
стадо лебедєй пущаше, нъ своя віщіа пръсты на живая струны въскладаше…”;
персоніфікації: “Ничить трава жалощами, а древа с тугою к земли
преклонилось” ; “Уныша бо градом забралы, а веселіе пониче”.
Для поетичного стилю “Слова” характерна його
символіка. Яка є засобом образного розкриття фактів і подій у творі.
Наприклад, бій змальовується як весільний бенкет, на якому “кровавого вина
не доста; ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша
за землю Рускую”.
Як спостерігаємо в літописах, так і в “Слові” автор звертається в
своєму викладі до драматизації. Такі місця досить часті. В цих випадках
звичайно вживається трафаретна формула “и рече”, після якої наводяться
власні слова говорящого, наприклад: “И рече Игорь к дружині своей: “Братіе
и дружино! Луце ж бы потяту быти, неже полонену быти…”; “Тогда Великій
Святъслав изрони злато слово с слезами смішено и рече: “О моя сыновчя,
Игорю и Всеволоде!…” Ще однією трафаретною формулою є конструкція “од…
до…”, яка часто зустрічається в українських пам’ятках ХІ-ХІІ століть. Але
у “Слові” період “старого времени” представлений “старим Володимиром”, а
період “сего времени” – “нинішнім Ігорем”.
Дуже помітні в “Слові” елементи риторичного стилю: звернення до
слухача, як наприклад: “Не лєпо ли ны бяшеть, братіе…”; “Братіе и
дружино!” та ін., або прийоми експресивної мови, що є виразом почуття
автора, яке виявляється в повторенні тих самих слів, наприклад: “Уже
снесеся хула на хулу. Уже тресну нужда на волю, уже вържеся Дивь на землю”;
“Ту ся брата разлучиста. Ту кровавого вина не доста; ту пир докончаша
храбріи русичи…” або в повторенні однотипних синтаксичних сполучень,
наприклад: “Пути им вєдоми, ядуги им знаеми, луци у них напряжени, тули
отворени, сабли изъострени.”
Того ж стилістичного характеру – окличні речення, наприклад: “Быти
грому великому!” “А Игорева храброго плъку не крісити!” і питальні речення,
наприклад: “Что ми шумить, что ми звенить далече рано пред зорями?” та ін.
Основа “Слова” – похід князів проти половців. Залежно від такої теми
значний шар становить у творі лексика військова, напр.: і м е н н и к и :
боронь (і брань), вои, дружина, кметь, плък (= похід), рать, стрєлок;
копіе, лук, мечь, папорзи, сабля, стремень, струг, стяг, суліца, сєдло,
тул, хорюговь, шелом і деякі інші; п р и к м е т н и к и (що
характеризують воїна): буй, многовой; удалый, храбрый, яр; (що
характеризують зброю): желєзный, злат, каленый, острый та ін.; д і є с л о
в а : битися, одолєти, побєждати, полечи (у битві), положити (голови в
бою), приломити (копіе), ранити, стрєляти, сєдлати (комони) та ін.
З військовою лексикою і фразеологією в “Слові” часто поєднується в
метафоричному вживанні термінологія землеробського побуту: “На Немизі снопы
стелют головами, молотят чепи харалужными, на тоці живот кладут, віют душу
от тіла. Немизі кроваві брезі не бологом бяхуть посіяни; посіяни костьми
русских сынов.”
Надзвичайно майстерно автор “Слова” застосовує також вислови і образи
мисливського діалекту: “Коли сокол в мытех бывает, высоко птиц възбивает,
не дает гнізда своего в обиду.”
Дуже багата в “Слові” загальна лексика, що служить на означення
найрізніших об`єктів, ознак., процесів. Так, маємо групу і м е н н и к і
в: на означення предметів і явищ природи: болото, гора, земля, море, озеро,
поле, поток, рєка, хлъм, яруга; древо дубіе, ковыліе, лозіе, тростіе, зоря,
мєсяц, небо, ночь, свєт, солнце, буря, вихр, вєтр, гроза, дождь, гром,
млънія; на означення предметів живої природи (тварин, птахів): влък, ворон
(і вран), галица, гоголь, гусь, дятел, зегзица, комонь, лебедь, орел,
сокол, соловій (і славий). Такі ж різноманітні і п р и к м е т н и к и,
наприклад, тільки на означення кольору: багряный, бєлый, зеленый, пламян,
свєтлый, синій, сєрый, темный, чръленый, чръный, шизый.
Велику різноманітність д і є с л і в н о ї л е к с и к и можна
бачити хоч би з першого абзаца “Слова” (подаємо звідси дієслова, в
інфінітиві, в порядку тексту): быти, начяти (і начати),хотєти, растєкатися,
помнити, пускати, дотечи (“дотечаше”), пєти, зарєзати, въскладати, рокотати
(всіх дієслів у “Слові” 298).
“Всіх повнозначних слів – іменників, прикметників, дієслів і
прислівників – у тексті 857. Багато з них повторюються по кілька разів
(всіх випадків уживання повнозначних слів 1937), причому деякі вживаються
не тільки в одному певному значенні, а часто і в різних переносних,
метафоричних значеннях. Все це є свідченням кількісного і якісного
лексичного складу пам’ятки.”
В “Слові” є лексичні елементи латино-грецького або грецького
походження (вино, корабль, оксамит, паполома, пардужь (пардуже гніздо) та
ін.). Більше, проти цих, у ньому слів з тюркських мов (боярин, каганъ,
кощей, ногата, чага, салтан, тєлєга, харалужный та ін.). Ці слова
здебільшого вже засвоїлися або засвоювалися давньоруською мовою.
Фразеологія в “Слові” різноманітна і різного походження. Велика
частина її, відповідно до батального характеру твору, взята з живої мови
військово-дружинного середовища, як наприклад: “копіе приломити”, “копія
приламати”, “испити шеломомь Дону”, “стоять стязи”, “поля чрьлеными щиты
перегородиша.”. До цього ж джерела належать і такі фразеологізми, як “луце
ж бы потяту быти, неже полонену быти” та ін. Навпаки, книжними здаються
фразеологізми такого типу: “истягну ум кріпостію своею”; “поостри сердца
своего мужеством”; “наплънився ратного духа” та ін.
А тепер виділимо деякі характерні ознаки твору:
. повторення прийменника: на ріці на Каялі;
. цілу фразу, вставне речення, автор “Слова” ставить не на “своє”
місце: “Спала князю умь похоті, і жалость ему знаменіе заступи,
искусити Дону великого”. Це можливо лише в ораторській прозі,
коли вставне речення виділяється інтонацією.
. манера автора “Слова” “сполучати слова, які подібно звучать” (цю
особливість виділив Л. А. Булаховський): “а самъ подъ чрълеными
щиты на кроваві траві притрепанъ Литовскыми мечи, и с хотию на
кровать, и рекъ”.
. місцевий відмінок без прийменника на позначення часу досить
часто вживається в мові твору, як і в давньоруській: рекъ Боянъ
исходи на Святъславля – сказав Боян на кончине Святослава.
Отже, “Слово” недаремно називають вершиною культури художнього слова
епохи Київської Русі. Автор твору часто виходить за межі описуваної події,
перериваючи своє оповідання про похід Ігоря ліричними відступами,
міркуваннями про сучасне і минуле в житті Русі, закликами до єднання князів
та ін. Безсмертне “Слово” включає в себе елементи військової історичної
повісті, ораторського твору і ліричної пісні. Через те в цілому мова твору,
сповнена художніх прикрас, надзвичайно різноманітна і барвиста. Справді, на
основі цієї поеми можна скласти своєрідний реально-енциклопедичний словник
живої народної східнослов’янської мови. Але цей величний твір, як не дивно,
не залишив ніякої поетичної традиції: у древній писемності мало слідів його
впливу.
І все ж, розповідь про похід, про битву, про скорботу покинутої
Ярославни виконаний поетичними рисами рідкої краси, паралелі яких
відшукуються тепер у народно-поетичному переказі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)