Скорочено “Вершники” Яновського

У першій новелі “Подвійне коло” розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.

“Був серпень 1919 року. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко”. Так сталося, що у цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе? Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія,

що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки. Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погордою(відповів брат братові: “Рід – це основа, а найперше – держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!” “Нічого,- втішається Оверко,- рід переведеться, держава стоятиме”. І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять.

А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою згадує синів. Не знає він,

що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смертельному двобої зійшлися інші його сини – Оверко та Сашко з Панасом. Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду. Але і в Панаса свої міркування: “. ріду державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?” “Проклинаю тебе”,- гукнув Оверко, повторяючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, – обом братам яму викопав. “По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав”. То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей.

Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що “скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних”. Він виголошує славу Радянській владі і Червоній Армії, він вважає, що правда тільки на його боці. “Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря”. Згадав тоді Панас батькові слова про згоду, та пізно й марно. Сильніша виявилась “правда” Івана. “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс”.

Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з-під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів. “Одного роду,- сказав(комісар)Герт,- та не одногозтобою класу”. Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим. Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни – розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка “правда”, якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей – ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог – чи не завелика для нашого народу, для нації?

Навіщо вміщена тут новела “Дитинство”? Не про війну розповідається в ній, а про дитинство майбутнього комісара, а потім письменника Данила Чабана, з яким читач ще зустрінеться у новелі “Батальойн Шведа”. Дитинство – це початок усього в людини – і доброго, і злого. Данилка виховував степ, красу якого розумів малий серцем.

“Комусь, не степовикові, не зрозуміло, як живуть люди на голій, порожній рівнині, а малий Данилко виходив крадькома з хати, покинувши сестру, коло якої був за няньку, степ простилався перед ним, як Чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск. “

А ще його виховував прадід, що знав усі степові таємниці. “Він здавався хлопцеві господарем степових звичаїв”, знав безліч прикмет про вітер і сонце, трави і квіти, знав і шанував старовинні народні звичаї, без яких світ був би бідним. Очима маленького Данилка ми бачимо багатобарвну землю навесні, майстерно випеченого жайворонка, що його зробила мати на сорок святих і ще багато чого цікавого.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Вершники” Яновського

Categories: Скорочені твори

Links