Скорочено “Сон – життя” Грильпарцера
До Масуда дійшли слухи про те, що Рустан сильно повздорил на полюванні з Осмином, сином самаркандського еміра. Масуд розуміє, що племінник приховує це від нього, щоб не чути докорів. Рустан і справді ховається від дядька, не бажаючи своїми визнаннями заподіювати йому страждання. Він готовий сам відповідати за свої вчинки. Зараз для Рустана головне – помститися зухвалому Осмину, довести свою силу. Занга, як очевидець, описує сварку, що могла закінчитися кровопролиттям, якби учасників не рознялися
Мисливці зібралися на галявині відпочити
Занга грає на честолюбстві Рустана, подначивает до рішучих дій. Рустан теж так уважають, адже його предки були воїнами, і теперішнє життя здається йому жалюгідної й нецікавої. Відтепер його девіз – сильний злагодить зі
Масуд по^-доброму намагається образумить племінника, удержати в сім’ї, поруч із чуйної й ніжної Мірзою. Але Рустаном володіє тепер інша пристрасть і, не знаходячи виходу, вона може знищити його життя. Пожежа боротьби палає в нього груди
Він заявляє, що ранком іде з будинку. Не зупиняє Рустана навіть останній довід дядька: він любимо Мірзою. Рустан теж любить Мірзу, а виходить, він повернеться до неї спобедой.
Радуючись прийдешньому дню, що подарує йому нове життя, Рустан лягає спати. Йому чутні тихі звуки арфи й пісня, що співає старий дервіш. У пісні славляться щирі людські цінності: правдива думка, доброта й любов
Земного ж блага – це зваба, суєта. “Життя є сон”. Рустан засипає, і в сні йому бачиться величезна змія, що відливає золотом… Все наступне відбувається вже в снах Рустана. Удалині від будинку й рідних він насолоджується волею, коли ні “ні будинку, ні наказу, ні турботи, ні заборони”, коли він уперше почуває себе людиною
Але Рустан не забуває й про справу, йому потрібно поспішати в Самарканд, щоб добути владу й славу. Занга поруч і у виттям його підтримує. По дорозі подорожани зустрічають багато одягненої людини, що рятується від змії
Він виявляється царем Самарканда. Рустан намагається вбити змієві своїм списом, але не попадає в неї. Змія уражена іншим списом, пущеним з високої скелі незнайомцем у коричневому плащі. Сміючись над незручністю Рустана, незнайомець зникає
У цей час цар, що втратив на час свідомість, приходить у себе. Він уважає своїм рятівником Рустана, що підтверджує Занга, утримуючи свого збентеженого пана від пояснень. У свідомості пануючи смутно миготить інший образ стрільця – людини на скелі в коричневому плащі. Отут з’являється звита пануючи і його дочка Гюльнара, вдячна “героєві” і скорена їм, таким скромним, але сильним. Цар дарує Рустану свій кинджал, прикрашений дорогоцінними каменями, як перше винагорода
И вже звучить натяк на головну нагороду, викликаючи радісну зніяковілість в обох молодих людей. Рустан ділиться із Зангой своїми переживаннями. Він щасливий і нічого не побоюється
Від невідомого стрільця, якщо він з’явиться, можна щедро відкупитися. Однаково серця пануючи і його дочки вже належать йому. Зненацька перед ошуканцями виникає незнайомець із коричневим плащем у руках. Спокійно вислухавши погрози, угоди й щедрі обіцянки, незнайомець радить Рустану жити своєю славою, а не чужий. Він продовжує свій шлях до царського двору. Переборовши страх і коливання, Рустан кидається за ним і затримує на мосту над гірським потоком
Вони борються, незнайомець виявляється сильніше, але в останній момент Рустан устигає встромити в груди беззбройний кинджал, подарований царем. Супротивник падає в ріку й гине. У перший момент Рустан випробовує жаль і жах, але його вже кличуть до двору царські гінці. Він повинен відразу ж очолити царське військо. У Самарканді, після блискучої перемоги над тифлисским ханом, Рустана оточують загальне визнання, слава й любов
Один лише Занга бачив, як у вирішальні мінути бою Рустан упав з коня при наближенні хана. Але військо стало мстити за свого улюбленого проводиря, і ворог біг. А тепер герой уже приймає почесті як рятівник краю. Тим часом у ріці знаходять труп убитого чоловіка із царським кинджалом у груди й коричневий плащ. У ньому визнають одного із придворних царя, якого він не злюбив і вислав зі столиці за домагання на руку дочки
Родичі вбитого підозрюють царя. Сам того не бажаючи, цар починає розуміти фатальну роль Рустана в історії зі змією й у загибелі придворного. Шляхетному правителеві доводиться висловити свої міркування в особу тому, кому він хоче довірити країну й дочку. Він дає йому ніч для пошуку виправдань, якщо ж до ранку їх не буде, долю винного вирішать на раді кращі люди війська. Адже й сам цар повинен бути виправданий перед своїм народом
Гюльнаре він поки не відкриває таємниці. Але Рустан почуває себе розумніше й сильніше всіх. За допомогою старої чаклунки, що розкусила “красавчика”, йому вдається отруїти царя. Провина падає на старого батька вбитого дворянина
Військо піднімає бунт, бажаючи мати правителем Рустана. Гюльнара просить у нього зашиті, пропонуючи розділити з ним царську корону. Поки Рустан змушений піти на це, хоча вирішив стати повноправним володарем. Недовго триває жорстоке правління Рустана. Зріє змова, відкривається істина з отруєнням пануючи
Гюльнара розуміє, яку непоправну помилку зробили її батько й вона, довірившись себелюбові, що проливає кров безневинних. Але навіть викритий у всіх злочинах, Рустан упевнений у своїй перевазі над людьми й жадає від Гюльнары передачі йому всієї влади над країною. Але не завжди “найсильніший правий”, військо переходить на сторону справедливої Гюльнары. Воїни переслідують що тікають Рустана й Зангу. Рятуючись від них, Рустан стрибає в ріку з того самого мосту, на якому вбив людини, і – прокидається
Жахливий сон ще панує над ним якийсь час. Потім за допомогою Мірзи й Масуда він переконується в тім, що всього лише сон – одна ніч, а не ціле життя, страшне життя, – розділяв його із близькими. Він із працею приходить у себе й радісно, полегшено усвідомить, що невинно, не робив убивств, що може знайти щиросердечний мир – а це саме головне
Уставши на коліна перед Масудом, Рустан просить його виконати три прохання: знову прийняти у свою сім’ю, відпустити Зангу на волю й звичайно ж віддати за нього улюблену Мірзу. На перші два прохання Масуд охоче погоджується. Потім застерігає племінника, адже сни виявляють собою “приховані бажання” життя – “за собою стеж, мій син”. Щаслива Мірза квапить батька з відповіддю й на останнє прохання