Скорочено СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ
Заспів
Чи не краще нам буде почати старими словами розповідь про похід Ігоря, Ігоря Святославича. Не так, як робив це Боян, бо він розткався мислію по древу, злітав сизим орлом під хмари.
Антор же хоче розказати про реальні події, отже, він наповнив серце своє мужністю.
Ігор вирушає в похід
Ігор чекає на свого брата Всеволода. Брат пропонує князеві скоріше сідати на коней, бо військо його вже давно готове до походу. Чекають воїни тільки знаку.
В цей час русичі спостерігають затемнення сонця. Такий знак не може віщувати нічого
Та навкруги темрява, ніч лякає грозою, літають перелякані птахи. Зі страшним свистом з’являється Див. Половці біжать до Дону перелякані.
Але Ігор вирішує не відкладати задуманого.
Перша битва з половцями
Наступила ніч. Русичі зупинилися відпочити. Зранку в п’ятницю вони вийшли на бій з половцями і перемогли їх. Забрали в полон полонецьких дівчат, набрали багато різного добра. Стільки, що “покривалами почали болото мостити”. Та Ігор не захотів нічого
Дружина хоробра дрімає в полі, а половці в цей час збирають полки.
Друга битва з половцями
Наступного дня на небі зійшла кривава зоря, небо було вкрите чорними хмарами, які хотіли “покрити чотири сонця”.
Вітри віють стрілами на дружину Ігоря, гуде земля. На полі видно велику кількість половецьких стягів.
Хоробрий Всеволод б’є наліво і направо. Скрізь залишаються вбиті його рукою половці.
Автор згадує історію Руської землі: віки Трояна, часи правління Ярослава. Згадує зі зневагою про Олега Святославича, який “сіяв стріли по всій землі”. В часи його князювання загинуло багато русичів, бо він любив крамолу та усобиці. Багато бачила земля походів та битв, але такої битви, як тепер, вона не бачила! Цілий день билися хоробрі воїни. Вся земля стала червоною від крові, вкрили її трупи.
Пожалівши свого брата Всеволода, Ігор завернув до нього полки. Билися вороги два дні, а на третій перемогли половці.
Уся природа тужить.
Туга Руської землі
Закінчилися багаті для Руської землі часи. Тепер брат піднімає руку на брата. Не ходять вони більше разом воювати проти невірних. Зате ті набігають на наші землі.
Жінки плачуть за чоловіками, загиблими у бою. Стогне Руська земля, а князі не можуть знайти злагоди між собою.
Автор жалкує, що Ігор та Всеволод “біду розбудили”. Адже половці боялися Святослава, який посадив Кобяка в темницю. Вони навіть співають про Святослава пісні. Ігор же потопив славу на дні Каяли. Тепер він невільник.
Сон і золоте слово Святослава
Святославові у Києві сниться, що на нього одягають чорне покривало, наливають синє вино, змішане з отрутою. В теремі немає стовпа, що теж погана прикмета. А над Руссю кружляють ворони.
Бояри говорять князеві про те, що його просто взяла за серце туга, що сталося нещастя з руськими князями та що половці панують на Руській землі.
Тоді Святослав виголошує “золоте слово”. Згадує він своїх синів Ігоря і Всеволода. Говорить князь про те, що забули славу великого Ярослава, а думають тільки про свої крамольні справи, та ніхто не хоче прийти на допомогу іншому.
Святослав звертається до суздальського князя Всеволода, просить його прийти на допомогу. Звертається також до Рюрика й Давида, щоб об’єдналися вони. Хай прийде і Ярослав Осмомисл, князь Галицький, князі Роман та Мстислав. Вихваляючи їхні чесноти, просить забути про усобиці, тому що на першому місці у князів повинні стояти державні інтереси. Інакше вони “наводять поганих на Руську землю”.
Святослав згадує, що полоцький князь Всеслав тричі намагався захопити Київ та нарешті захопив престол. Але не минути йому суду Божого.
Слово Святослава наповнене тугою за часами злагоди між князями.
Плач Ярославни
Голос Ярославни розноситься на Дунаю. Вона хоче полетіти зозулею та омочити бобровий рукав у ріці Каялі, щоб витерти князеві його страшні рани.
Звертається жінка й до сил природи – вітру, Дніпра, сонця – з проханням допомогти князеві та привести його додому.
Втеча і повернення князя
Бог вказує Ігореві дорогу додому. Опівночі Овлур подає йому знак, щоб князь скористався можливістю. Князь “поскочив горностаєм в комиші” та сів на коня.
Скоро Кончак із Гзаком помітили відсутність Ігоря й пустилися її погоню. Однак природа була проти них. Тоді вони вирішили утримати Ігорева сина Володимира, одруживши його з дочкою Кончака.
Ігор повернувся додому. Народ почав його славити. Дівчата співають про його повернення, міста радіють.
“Слово о полку Ігоревім” було знайдене графом Олексієм Мусіним-Пушкіним наприкінці XVIII ст. у складі “Хронографа”, на початку 1790-х pp. воно було надруковане.
Оригінал твору згорів під час пожежі 1812 р. разом з будинком графа. На той час з ним докладно не ознайомився ніхто із серйозних дослідників. Це дало підстави твердженням про фальсифікацію пам’ятки.
Непідробність “Слова” була доведена багатьма фактами. Дослідники визначають час його написання не раніше, ніж XII ст. Питання про авторство залишається відкритим.
Автор “Слова”, безперечно, був дуже талановитою людиною, він написав твір високої художньої цінності. Ідеологічно “Слово” стало палким закликом до єднання всіх руських князів у важкі для держави часи. Найбільш зворушливим поетичним уривком тексту був ” Плач Ярославни”. В літературі існує кілька перекладів та переспівів цього “Плачу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)