Скорочено “Шагренева шкіра” Бальзака
Талісман
Молода людина, Рафаель де Валентен, бідний. Освіта мало що дала йому, він не в змозі забезпечити себе. Він хоче покінчити з собою, і, чекаючи зручного моменту (він вирішує померти вночі, кинувшись з моста в Сену), заходить в крамницю старожитностей, де старий-господар показує йому дивовижний талісман – шагреневу шкіру. На вивороті талісмана видавлені знаки на “санскриті”; переклад говорить:
Володіючи мною, ти будеш володіти всім, але життя твоє буде належати мені. Так завгодно Богу. Бажай – і бажання твої будуть виконані.
Таким чином, будь-яке бажання Рафаеля виповниться, але за це буде скорочуватися і час його життя. Рафаель уклав договір зі старим-антикваром (мотив угоди з дияволом, зв’язок з “Фаустом” Гете), який все своє життя зберігав сили, позбавляючи себе бажань і пристрастей і побажав йому закохатися в молоду танцівницю.
Герой загадує влаштувати вакханалію (шкіра стискується до таких розмірів, що можна, склавши, покласти її в кишеню).
Він виходить
Жінка без серця
Рафаель розповідає історію свого життя.
Герой виховувався в строгості. Його батько був дворянин з півдня Франції. В кінці правління Людовика XVI приїхав до Парижа, де швидко зробив статок. Революція його розорила. Однак, під час Імперії він знову домігся слави і багатства, завдяки посагу дружини. Падіння Наполеона стало для нього трагедією, адже він скуповував землі на кордоні імперії, що відійшли тепер до інших країн. Довгий судовий процес, в який він втягнув і сина – майбутнього доктора права – закінчився в 1825 році, коли пан де Вілела “відкопав” імператорський декрет про втрату прав. Через десять місяців батько помер. Рафаель продав усе майно і залишився з сумою в 1120 франків.
Він вирішує жити тихим життям в мансарді жебрацького готелю у віддаленому кварталі Парижа. У господині готелю, пані Годен, в Індії пропав безвісти чоловік-барон. Вона вірить, що коли-небудь той повернеться, казково багатий. Поліна – її дочка – закохується в Рафаеля, але він про це не здогадується. Він повністю присвячує своє життя роботі над двома речами: комедією і науковим трактатом “Теорія волі”.
Одного разу він зустрічає на вулиці молодого Растиньяка. Той пропонує йому спосіб швидко збагатитися у вигляді одруження. У світі є одна жінка – Феодора – казково красива і багата. Але вона нікого не любить і навіть чути про заміжжя не бажає. Рафаель закохується, починає витрачати всі гроші на залицяння. Феодора ж не підозрює про його бідність. Растіньяк знайомить Рафаеля з Фіно – людиною, яка пропонує написати підроблені мемуари своєї бабусі, пропонуючи великі гроші. Рафаель погоджується. Він починає вести шикарне життя: виїжджає з готелю, знімає і обставляє будинок; щодня він в суспільстві… але він все ще любить Феодору. По вуха в боргах, він йде в гральний будинок, де колись пощастило Растиньяку виграти 27000 франків, програє останній наполеондор і хоче втопитися.
На цьому історія завершується.
Рафаель згадує про шагреневу шкіру, що лежить в кишені. Жартома, щоб довести Емілю свою могутність, він просить двісті тисяч франків доходу. Попутно вони знімають мірку – кладуть шкіру на серветку, і Еміль обводить краю талісмана чорнилом. Всі засинають. Ранок приходить юрист Кардо і оголошує, що у Рафаеля помер в Калькутті багатий дядько, у якого не було інших спадкоємців. Рафаель схоплюється, звіряє шкіру з серветкою. Шкіра стиснулася! Він в жасі. Еміль заявляє, що Рафаель може виконати будь-яке бажання. Всі напівсерйозно, напівжартома роблять заявки. Рафаель нікого не слухає. Він багатий, але в той же час майже мертвий. Талісман діє!
Агонія
Початок грудня. Рафаель живе в розкішному будинку. Все влаштовано так, щоб не вимовляти слів бажаю, хочу і т. П. На стіні перед ним завжди висить шагрень в рамці, обведена чорнилом.
До Рафаелю – впливової людини – приходить колишній вчитель, пан Порріке. Він просить виклопотати для нього місце інспектора в провінційному коледжі. Рафаель випадково в бесіді вимовляє: “Я від душі бажаю…”. Шкіра стискається, він з люттю кричить на Порика; життя його висить на волосині.
Рафаель їде в театр і там зустрічає Поліну. Вона багата – її батько повернувся, причому з великим статком. Вони бачаться в колишньому готелі пані Годен, в тій самій старій мансарді. Рафаель закоханий. Поліна зізнається, що завжди його любила. Вони вирішують одружитися. Приїхавши додому, Рафаель знаходить спосіб розправитися з шагренью: він кидає шкіру в колодязь.
Кінець лютого. Рафаель і Поліна живуть разом. Одного ранку приходить садівник, якйи виловив в колодязі шагрень. Вона стала зовсім маленькою. Рафаель в розпачі. Він їде до вчених мужів, але все марно: натураліст Лавріль читає йому цілу лекцію про походження ослячої шкіри, але розтягнути її ніяк не може; механік Планшет кладе її в гідравлічний прес, який ламається; хімік барон Жафе не може розщепити її ніякими речовинами.
Поліна зауважує у Рафаеля ознаки сухот. Він кличе Ораса Бьяншон – свого друга, молодого лікаря – той скликає консиліум. Кожен доктор висловлює свою наукову теорію, всі вони одностайно радять поїхати на води, ставити на живіт п’явок і дихати свіжим повітрям. Проте вони не можуть визначити причину його хвороби. Рафаель їде в Екс, де з ним погано поводяться. Його уникають і майже в обличчя заявляють, що “раз людина така хвора, він не повинен їздити на води”. Зіткнення з жорстокістю світського звернення призвело до дуелі з одним з відважних сміливців.
Рафаель убив свого супротивника, і шкіра знову стиснулася. Переконавшись, що він помирає, він повертається до Парижа, де продовжує переховуватися від Поліни, вводячи себе в стан штучного сну, щоб довше протягнути, але вона його знаходить. При вигляді її він загоряється бажанням, кидається на неї. Дівчина в жаху тікає, і Рафаель знаходить Поліну напівроздягнену – вона роздряпала собі груди і намагався задушитися шаллю. Дівчина думала, що якщо помре, то залишить життя коханому. Життя головного героя обривається.
Епілог
В епілозі Бальзак дає зрозуміти, що не бажає описувати подальший земний шлях Поліни. У символічному описі він називає її то квіткою, розквітлим в полум’ї, то ангелом, що приходять уві сні, то примарою Дами, зображеному Антуаном де ла Саль. Привид цей хіба що бажає захистити свою країну від вторгнення сучасності. Говорячи про Феодору, Бальзак зазначає, що вона – всюди, так як уособлює собою світське суспільство.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)