Скорочено РУБАЇ – ОМАР ХАЙЯМ
ОМАР ХАЙЯМ
РУБАЇ
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі.
1 Бейти – давня віршова форма у Східній поезії; двовірші, рядки яких пов’язані між собою римою.
Того, що суджене, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
Шукай людину скрізь: на бідному постої,
У закутку нужди, й у пишному покої.
Одна душа жива за сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!
У кого кожний день в запасі півкоржа.
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь
У того світлий зір і радісна душа.
І юних, і старих – всіх поглинає час,
І невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.
Чи діждемо жаданого спокою,
Чи дійдемо до хати над водою?
О, як я хочу після тисяч років
Зійти з землі хоч травкою малою!
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми.
Всі таємниці пильно зберігай,
Щоб не дізнався нелюд і шахрай.
І
Того від інших і собі чекай.
Немало і до нас було ночей і днів,
Так само небосхил танок одвічний вів.
Тихесенько ступай, бо глина під ногами
Була зіницями місяцевидих дів.
Про вчора не гадай – воно навік зів’яло,
Про завтра не журись – воно ще не настало.
Минуле й завтрашнє – підпори ненадійні!
Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!
Хоч гарні щоки й кучері я маю
І станом кипарис переважаю,
Але спитайте, нащо Майстер вічний
В земнім саду зростив мене? Не знаю.
Що світ міняється – чи варто цим журитись?
Нехай міняється – ми будем веселитись!
Якби незмінною була природа, друже,
Ніколи б не діждав ти черги народитись!
Що небо? Ретязьок на нашім схудлім тілі.
Що море? Наших сліз потоки обмілілі.
Що пекло? Наших мук вогні перегорілі.
Що рай? Спочатку мить, коли впадем зомлілі.
Шукав поради я у зошитах сторіч –
І скорбний друг мені таку промовив річ:
“Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа
На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!”
Переклади В. Мисика