Скорочено РАНОК БЕЗ ВЕЧОРА – ГАЛИНА ПАГУТЯК
(Скорочено)
Літнє сонце падає у вікно і будить дівчину. За вікном співає півень, на городі чорніють кущі смородини, бризкають соком ягоди малини та вишні. Біля миски з кукурудзяною кашею вовтузяться качата.
Мала п’є молоко та слухає накази бабусі: “вирви кропу, перебери, щоб жодної мушки не лишилося…, почисть цибулю, принеси дров…”
Дівчина хоче скоріше втекти з темної, холодної хати на річку. Бабуся нарікає онуці, що не можна отакою нечупарою йти на вулицю – дівчата не схочуть з такою дружити. Та вона не слухає. Вискакує
Мала приганяє качат до улюбленого місця під мостом. Вони вже дорослі, можуть самі у воді бавитися. А заходить у воду, хвилинку стоїть, роздивляючись навкруги, потім починає шукати у воді гарні камінці. їй хочеться знати, як вони звуться. Вдома в неї вже ціла коробка таких.
Качата вилізли на берег, а мала пішла погуляти берегом. Зірвала звіробою – бабуся просила. Роздивлялася інші квіти. Раптом щось блиснуло. Дівчина побачила шматок пляшки з гострим краєм, і аж здригнулася,
Сонце почало припікати. Мала пішла купатися, і довго бавилася у воді, дозволяючи течії робити з нею що завгодно. Потім в неї шуміло у вухах та уся шкіра посиніла. Швидко проковтнула свій обід і стала чекати, поки бабка Орина пожене корову з обіду. Тоді приїде матуся і привезе морозиво, яке дівчина дуже любила.
А потім вони з мамою будуть обривати смородину, перетирати її з цукром, далі повечеряють і всією родиною дивитимуться телевізор. І так аж до смерті. Мала подумала, і аж злякалась – чому це слово спало на думку? Пригадала, як бабуся казала, що у цій порі з річки підіймаються утопленики.
Дівчина залізла в кущі, затулила вушка і застигла німою грудочкою, ніби загублене мамою пташеня. За її спиною поверх води
Йшли діти, жінки й чоловіки. То був їхній час, їхнє свято: сліпучого полудня пройти, наче по суші, тією річкою, що забрала їхні тіла під час повені.
Дівчинка відчула, що вони вже пройшли, бо серце її застукало рівніше. Мостом проїхала машина.
Існує думка, що діти щасливі, доки не думають про смерть.
І у своїй новелі “Ранок без вечора” Г. Пагутяк передала почуття дитини, яка раптом відкрила для себе страшне й незбагненне слово. Воно злякало її, змусило пригадати страшні історії, які розповідала бабуся. Тільки рух машини по мосту прогнав жахливі видіння.
Так, у маленькому нарисі з повсякденного життя письменниця змалювала поступове відкриття дитиною чогось нового у світі та житті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)