Скорочено “Пошуки жанру” Аксьонова
Артист оригінального жанру Павло Дуров проводить ніч на штрафній площадці ДАІ провінційного містечка. Бампер його “Жигулів” розбитий “Зилом”-полівалянням, притулитися на ніч йому ніде. Міркуючи про те, чому колесить він по всій країні без видимої мети, Дуров почуває, що “втратив свої пази”, втратив своє місце в житті й відчутті необхідності жанру. Він не розуміє, чи тримається за право бути творцем чудес або соромиться свого жанру. Він не знає, чи потрібні кому-небудь чудеса
Дуров прислухається до розмови мерців – жертв
Як не намагається Алла запевнити себе, що для любові необхідно жити одними інтересами з улюбленим
Ще однією попутницею Дурова стає Маманя. Вона сідає в його машину біля Великих Лук і розповідає, що їде до дочки Зінаїді в селище Сольцы Новгородської області. Зять Костянтин загуляв з бібліотекаркою Лариской, Маманя їде влагоджувати сімейні проблеми. По дорозі Дуров підвозить бухгалтера обласної в’язниці Жукова, і Маманя швиденько домовляється, що той заїде в Сольцы, щоб пригрозити зятеві. Потрапивши в гості до Маманиным родичів, Дуров не відразу вибирається від них. Він спорожняє незліченні півлітрівки, їсть Маманины пельмені, спить із красунею Зінаїдою й мріє очуде.
У цей час приїхав у Сольцы Жуків закохується в Лариску-Розлучницю. Прокинувшись після бурхливої п’яної й любовної ночі, Дуров почуває, як “щось було близько, але не свершилось, розгорілося майже щосили, але згасло”. І все-таки він щасливий тому, що був готовий роздрукувати мішки з реквізитом, був за два кроки від жанру. По дорозі на південь Дуров знайомиться з Лешей Харитоновым. На “Москвичі” власного складання той уже третій тиждень везе свою більшу сім’ю з Тюмені Вкрым.
Вся сім’я, навіть тішачи, вірить, що незважаючи ні на що досягне мети. Незабаром в “Москвича” відмовляють гальма й він звалюється в кювет. Дуров проїжджає було мимо на своїх нових “Жигулях”, але незабаром сам ледь не стає жертвою аварії
Тоді він вертається, бере сім’ю Леши Харитонова у свою машину й відвозить у Коктебель, до моря. Самого ж Дурова чекають у дешевому отеленні на Золотих Пісках колеги, артисти вимираючого жанру. Вони домовилися відпочити разом, не говорячи ні слова про роботу. Але Дуров не квапиться До них, розуміючи: їм не уникнути розмов про те, що жанр тікає з-під коліс… У невеликому прибалтійському містечку Дурова приймають за фальшивомонетника, тому що він розплачується новенькими купюрами, саме такими, які виготовив теперішній фальшивомонетник
Дуров же одержав ці гроші за постановку спортивного свята “День, дзенькай!”. Йому вдається виправдатися тільки тим, що він дарує всі купюри незнайомим молодятам з місцевого комбінату. Абияк вибравшись із весілля, у дорозі він зустрічає свого колегу, що був нерозлучного друга Сашку, і з’ясовує, що Сашка і є той самий фальшивомонетник, за який прийняли Дурова.
Колишній ілюзіоніст виготовив фальшиві гроші від розпачу. Почувши оповідання Дурова про подорож у пошуках жанру, Сашка спалює фальшиві купюри й, злегка чаклуючи, вилучає з обігу ті, які вже встиг пустити у зворот. Наступний пасажир Дурова – юний хіпі Аркадиус.
Школу він кинув, в армію не пішов через плоскостопість. Тепер Аркадиус їде в Москву, щоб подивитися “Мону Лізу”, що перебуває там проїздом з Японії в Париж. Як плата за проїзд Аркадиус віддає Дурову вірші власного твору – про театр без стін і даху, що розбили на сільській вулиці чотирнадцять ледарів і капітан Іван. Зненацька Дуров розуміє, що ті п’ятнадцять, про які написане цей вірш, – він і його колеги по жанрі
Піддаючись миттєвому пориву, він їде в Доліну, де й повинне відбутися чудо. Ілюзіоністи Олександр, Брюс, Вацлав, Гийом, Дитер, Євсей, Жан-Клод, Збигнев, Кэндзабуро, Луиджи, Махмуд, Норман і Оскар збираються в горах неподалік від табору гляціологів. Кожний з них пережив за ці роки щастя в любові, тонув, гинув, випливав, выкарабкивался, сумував і бісився від розпачу, але ніхто не зрадив молодість за більші або малі гроші, ніхто не придбав у подорожах нахабність, жорстокість і свинство. Табір покинуть гляціологами, тому що очікується схід лавин. Але ілюзіоністи вирішують перетворити цю Доліну в долину чудес і розвертають свій реквізит: Генератор Начебто, Тарілки Луну, Бочку Уособлення, Шланги Минулого, Порохові Нитки Майбутнього й т. п. Отут три величезних лавини змітають і фокусників, і їх чудеса
Юний Аркадиус злиться, потрапивши в Москву: виявляється, довгоочікуване побачення з “Моной Лізою” буде відбуватися не наодинці, а в юрбі людей; сучасний мир підносить йому чергову “лажу”. Але раптом, коли він удивляється в картину, Мона Ліза піднімає руку, закриваючи свою посмішку, і Аркадиус бачить її долоня – те чудо й щастя, якого вистачить йому на все життя. Невідомо, які явища відбулися в лавинній масі, але вночі Дуров і його товариші виявляються на неї поверхні
Їхній реквізит знищений, у них не залишилося ні почуттів, ні спогадів. Як раптом вони бачать удалечині іншу долину й розуміють, що вона-те і є щира Доліна, до якої всі вони прагнули. Їх оточує повітря любові, на їхніх очах відбувається чудо озер, чудо дерев, чудо нічних світил, чудо трави й квітів. Друзі йдуть за чудом лева в глиб Доліни й готуються до зустрічі з новими чудесами
(1 votes, average: 5.00 out of 5)