Скорочено “Наполеон Ноттингхилльский” Честертона
В 1984 р. він, представте, виявляється таким же, яким і був. Нічого, по суті, не змінилося, нації заболотилась і покрилася ряскою. І весь нудний і сірий мир на той час упорядкувався й був поділений між великими державами. Остання мала незалежна держава – волелюбне Нікарагуа – упало, і останній заколот – індійських дервішів – був давно подавлений. Британська монархія остаточно звернулася в явище для реального життя байдужне, і, щоб підкреслити це, спадкоємний її характер був скасований і уведена система, по якій король визначався по алфавітній
Так міркував, випливаючи за ними, чоловічок по ім’ю Оберон Квин – малорослий, кругленький, із совиними вічками й ходою, що підстрибує. Подальший хід його думок прийняв і зовсім несподіваний зворот, тому що раптом йому відкрилося
Король Оберон метою своєї поставив побавитися на славу, і незабаром його осінила щаслива думка. Повсюдно й громогласно була оголошена Велика Хартія передмість. Відповідно до цього епохального документа, всі лондонські райони оголошувалися незалежними містами, з усіма обов’язками, законами й привілеями, що відповідають середньовічним звичаям. Північний, Південний, Західний Кенсингтоны, Челси, Хаммерсмит, Бейзуотер, Ноттинг-Хилл, Памплико, Фулэм і інші райони одержали своїх лорд-мерів ( щообираються, зрозуміло, по жеребі серед громадян), герби, девізи, геральдичні кольори й загони міський стражи – алебардщиков, одягнених у строго витримані національні кольори. Хтось був роздратований, хтось посміявся, але, загалом, примхи короля лондонці прийняли як належне: адже їхнє обивательське життя текла по колишньому руслу
Пройшло десять років. Лорд-мери більшості районів Західного Лондона виявилися людьми чималими й діловими. Але їх ретельно погоджений і враховуючий взаємний інтереси план прокладки новому, зручного місту шосе зустрів перешкоду. Знести старі будинки Насосного провулка не погоджувався Адам Уэйн, лорд-мер Ноттинг-Хилла. На з віщанні в присутності короля Оберона мери запропонували Уэйну гарну плату, але палкий патріот Ноттинг-Хилла не тільки відмовився продати Насосний провулок, але заприсяг захищати до останньої краплі крові кожну п’ядь священної рідної землі. Ця людина сприйняла всі всерйоз!
Він уважає Ноттинг-Хилл своєю батьківщиною, довіреної йому Богом і Великою королівською хартією. Ні благо – розумні мери, ні сам король (для якого таке відношення до його винаходу хоча й приємна, але зовсім несподівана нісенітниця) нічого не можуть поробити із цим божевільним. Війна неминуча
И тим часом Ноттинг-Хилл готовий до війни. Втім, це чи називати війною? Міські стражники швидко наведуть порядок у заколотному Ноттинг-Хилле.
Однак під час просування по Портобелло-Роуд сині алебардщики Хаммерсмита й зелені протазанщики Бейзуотера піддалися раптовому нападу ноттингхилльцев, одягнених у яскраво-червоні хламиди. Супротивник діяв із провулків по обох сторони вулиці й наголову розбив переважаючі сили розсудливих мерів. Тоді містер Бак, лорд-мер Північного Кенсингтона, щасливий бізнесмен, більше всіх зацікавлений у прокладці шосе, прийняв на себе командування новим об’єднаним військом городян, у чотири рази превосходившим сили Ноттинг-Хилла. Цього разу вечірнє настання було забезпечено завбачливим блокуванням всіх провулків. Мишоловка захлопнулася
Війська обережно просувалися до Насосного провулка – центру беззаконного опору. Але раптом усяке світло зникло – згасли всі газові ліхтарі. З тьми на них люто обрушилися ноттингхилльцы, що зуміли відключити міську газову станцію
Воїни союзників падали як підкошені, лунав брязкіт зброї й лементи: ” Ноттинг-Хилл! Ноттинг-Хилл!” Ранком, однак, діловитий містер Бак підтяг підкріплення, облога тривала. Неприборканий Адам Уэйн і його досвідчений генерал Тарнбулл (у мирний час торговець іграшками, що обожнювала грати на своєму столі битви олов’яних солдатиків) улаштували кінну вилазку (це їм удалося завдяки тому, що вони випрягли коней з кебів, завбачливо замовлених напередодні в різних районах Лондона). Хоробрі на чолі із самим Уэйном пробилися до водонапірної башти, але були там оточені
Битва кипіла. З усіх боків напирали юрби воїнів у строкатих одіяннях стражів різних лондонських передмість, розвівалися прапори із золотими птахами За падного Кенсингтона, зі срібним меленому Хаммерсмита, із золотим орлом Бейзуотера, зі смарагдовими рибками Челси. Але гордовитий червоний Прапор Ноттинг-Хилла із золотим левом не відмінювався в руках могутнього героя Адама Уэйна. Кров лилася рікою по водостоках вулиць, трупи захарастили перехрестя
Але незважаючи ні на що, ноттингхилльцы, зайнявши водонапірну башту, продовжували лютий опір. Очевидно, однак, що положення їх було безнадійно, тому що містер Бак, виявивши ще раз свої кращі ділові якості й незвичайний талант дипломата, зібрав під свої прапори воїнів всіх районів Південного й Західного Лондона. Незліченне військо повільно стягалося до Насосного провулка, заповнюючи собою вулиці й площі. У його рядах, до речі, ішов і король Оберон, що прийняв надзвичайно діяльну участь у подіях як військовий кореспондент, поставляючи досить захоплені й барвисті, хоча й не завжди точні репортажі в “Придворний вісник”. Його Величності, таким чином, повезло виявитися свідком історичної сцени: у відповідь на рішуче й останнє речення здатися Адам Уэйн незворушно відповідав, що сам жадає від своїх супротивників негайно скласти зброю, інакше він підірве водонапірну башту й на Південний і Західний Лондон заюшать скажені потоки води
Обійняті жахом погляди звернулися до містера Баку. І бізнесмен-проводир схилив свою розсудливу голову, визнаючи беззастережну перемогу Ноттинг-Хилла. Пройшло ще двадцять років. І от Лондон 2014 р. був уже зовсім іншим містом. Він воістину вражав уяву. Строкаті одяги, шляхетні тканини, зубчасті стіни, чудово прикрашені будинки, шляхетність мовлень і постави славних городян радували око, повні достоїнства барони, митецькі ремісники, мудрі чорнокнижники й ченці становили тепер населення міста
Величні пам’ятники відзначали місця колишніх боїв за Насосний провулок і Водонапірну башту, барвисті легенди викладали героїчні діяння ноттингхилльцев і їхніх супротивників. Але… двадцять років строк достатній, щоб натхненні ідеї національної незалежності перетворилися в мертвущі стандарти імперського мислення, а борці за волю – у чванливих деспотів. Передмістя знову поєднуються проти тиранії могутнього Ноттинг-Хилла.
Знову Кингз-Роуд, Портабелло-роуд, Пиккадилли й Насосний провулок червоняться кров’ю. В апокалиптической битві гинуть Адам Уэйн і, що боровся з ним плечем до плеча король Обидві рон, гинуть також майже всі учасники легендарних подій. Історія Ноттинг-Хилла завершується, і за небувалими новими часами настають невідомі нові часи. В обійнятому тишею й туманом світанковому Кенсингтонском саду звучать два голоси, одночасно реальні й чаемые, нетутешні й неотторжимые від життя
Це голосу насмішника й фанатика, голосу клоуна й героя, Оберона Квина й Адама Уэйна. “Уэйн, я просто жартував”. – “Квин, я просто вірив”. – “Ми початок і кінець великих подій”.
– “Ми батько й мати Хартії передмість”. Глузування й любов нероздільні. Вічна людина, рівний сам собі, це сила над нами, і ми, генії, падаємо ниц перед ним. Наш Ноттинг-Хилл був бажаний Господу, як завгодно йому все справжнє й неповторне. Ми подарували нинішнім містам ту поезію повсякденності, без якої життя втрачає сама себе. І тепер ідемо разом у незнані краї
(1 votes, average: 5.00 out of 5)