Скорочено “Маленький горбань” Черкаченко
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Малеча грає у м’яча. Павлик з дідусем сидять на призьбі й захоплено спостерігають за грою. Обговорюють гравців. – Гоп-гоп! Та-та-та-та. Хе-хе-хе! Втік, матері його мішок груш. Чий такий? – питає дід ще про якого-небудь меткого пустуна. – Який? Отой. найбільший? – перепитує Павлик і показує пальцем. – То ж тітчин Явдошин. Захарко. – Ну й прудкий! Як заєць. – Він, дідусю, тютюн курить. – Ов. А, який! – обурюється дід. – Вишпарити поганця! Неодмінно вишпарити ремінякою. А, який!
Знав Павлик їх, тих казочок, чимало. Мати кожного вечора оповідала йому безліч казок: про зайчика, про лисичку, про короленка й королівну, про Івасика-Телесика тощо. Хлопець їх добре запам’ятовує, а потім бачить казкові сни. Пам’ять у Павлика
Під час гри Захарко бив одного з хлопців, Павлик заступився за нього. Бійка припинилася та всі пішли у степ шукати жайворонячі яйця і катран. Захарко знайшов гніздо. Пронька хотів узяти яйце. Дівчата просили його не робити цього, щоб жайво-рониха не покинула гніздо. Тоді хлопці знайшли ще кілька гнізд і помітили їх, встромивши поруч палички. Павликові було шкода птахів, і він вийняв палички. За це Захарко почав бити його й мало не задавив. Та вже хлопці стягли того з Павлика. Побачивши, що Павлик уже не кричить і не плаче, а лежить із заплющеними очима, розкинувши руки й ледве дихаючи, діти, як сполохані горобці, кинулися врозтіч.
Павлик сидів уже й тихенько хлипав, коли дід Антип з дівчатками прибіг до нього. Дід Антип пішов шукати Захарка: дівчатка сказали, що він ховається в шурфі староїщахти.
Зранку Павлик прокинувся від якогось вовтузіння в сінях. То дід приволік пере-\іяканого Захарка. Старий вхопив хлопця за плечі й підвів до ліжка. – Бий, Павлику, бий його, паршивця, щоб не був таким уредним. Павлик заховав під рядно руки й злякано дивився на Захарка. – Не хочеш. Бий. – Я не бу-у-уду більш. – ревів бугаєм злочинець. – Е, брат, то дурне! Хе. він не буде! Ще б пак! Авжеж не будеш, бо ось як вишпаримо тебе з Павликом, то й десятому закажеш. А в мене, хлопче, ремінь до-о-об-рий. Павлик теж плакав і просив діда не пороти хлопця. Дід Антип пішов геть, а хлопці гралися у крем’яхи. Дід повернвся з Явдохою, матір’ю Захарка. – Дідусю, – весело гукнув Павлик, побачивши старого, – він. Захарко зовсім не сердитий. він гарний. Ми тепер часто гратимемося з ним. – А! А! Ну, що ти йому скажеш? – ляснув дід з обурення об поли руками. – Його мишпарити слід. А він. га. Ну, щастя маєш? – посварився дід на Захарка пальцем, а тітка Явдоха ласкаво сміялась крізь сльози.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)