Скорочено “Конотопська відьма”Квітки-Основ’яненко

Сумний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Завжди чепурний, він тепер навіть у неділю не одягнув чистої сорочки, не знімав на ніч синіх штанів. Пан сотник походив із чесного і важного роду. Усі його діди і прадіди “були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками”. От поховав Микита батька, схаменувся – а йому вже двадцять п’ять років. Ще при батькові він просив оженити його, але старий Улас не схотів, бо був дуже скупий.

Він казав синові, що хліб тепер дорогий,

та й тісно їм буде жити, як візьме жінку, а там ще підуть діти. Микита вирішив свататися до багатої, вродливої й хазяйновитої хорунжівни Олени, яка жила на Сухій Бащі, на хуторі Безверхому. Вона не мала ані батька, ані матері, тільки брата, який збирався у ченці. Забрьоха приїхав, привітався з братом Олени, паном хорунженком. Пан сотник сказав йому, що прибув нібито купити в них брагу для волів. Але той відказав, що такими справами займається сестра, яка тепер у полі пильнує за робітниками. Сотник погодився чекати Олену до вечора. Нарешті з’явилася сама хазяйка. Побачивши чужого чоловіка, вона швидко залагодила господарчі

справи на наступний день, звеліла готувати вечерю.

А сама одяглася любенько, як годиться панночці та ще й хорунжівні, вийшла і поклонилась низенько пану Уласовичу. Побачивши таку кралю, він розгубився і став щось казати не до ладу. Олена відразу зрозуміла, чого йому треба. Тому сказала, щоб ішов собі вечеряти та відпочивати, а вранці, мовляв, порадимось, що треба робити. Забрьоха зрадів і став попивати тернівку. Добре випивши, він попросив хорун-женка віддати за нього сестру. Брат відповів: треба почекати, що скаже завтра Олена. Вранці прокинулись, хорунженко гукнув до сестри, щоб подавали сніданок. Аж ось наймичка винесла з кімнати і поставила на стіл перед паном сотником на сковородці печений гарбуз. Забрьоха “. якскочить із-за стола, як вибіжить з хати!

Аж тут батрак вже держить його коня, і вже осідланого: він мерщій на коня та навтікача побіля хат; тільки й чує, що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя, та як вибіг з хутора, розглядів: що за недобра мати? Щось теліпається на шиї у коня! Коли ж дивиться – вірьовка; потягнув тую вірьовку – аж і тут гарбуз сирий причеплений. ” Приїхав пан сотник додому і одразу ліг спати. Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха. А чому він сумував, ми вже знаємо. Тут до нього прийшов Прокіп Ригорович Пістряк, сотенний писар і добрий приятель Забрьохи.

Прийшов же писар до пана сотника у важливій справі – віддати “лепорт” (рапорт) про кількість козаків його сотні, які з’явилися на чергову перевірку. Пан писар був “вченою” людиною, дванадцять років вчився у дяка. Розмовляв він звичайно не простою мовою, а все з “писання”, застосовуючи дивовижну суміш церковнослов’янських слів та канцелярських зворотів, так що його не розумів навіть отець Костянтин, який “доси так си суходив”. Цього разу писар Пістряк прийшов до пана Уласовича з великою хворостиною, зарубками на якій було позначено число наявних козаків. Оскільки він ніяк не міг пролізти в двері світлиці, то з дозволу начальника переломив свою хворостину. Писар приніс звістку, яка “потрясла його унутренную утробу”,- чернігівський полковник надіслав “повелініє” збиратися в похід до Чернігова.

Він запропонував пану сотнику перевірити склад сотні, але той довірив цю справу Пістряку, оскільки сам міг рахувати лише до тридцяти. Писар кілька разів лічив козаків на подвір’ї і зарубки на хворостині, і кожного разу в нього не вистачало одного козака, бо він переломив хворостину саме на зарубці. Першим зміркував, в чим річ, пан Уласович, виставивши, таким чином, пана Ригоровича на глум перед сотнею. Той дуже образився, зовсім зламав і викинув хворостину, відмовився й обідати з паном Забрьохою. Він вирішив будь-що помститися сотникові за образу: “. Підведу тебе під монастир. Буде у Конотопі сотник, та не Забрьоха. кланятимуться і Пістряку”. Козаки ж, не знаючи, що їм робити, розійшлись хто куди: “хто у шинок, хто у солому після такої муштри спочивати; а інші мотнулись на вгороди дівчат полохати. ” Знову сидів смутний та невеселий сотнику великій хаті після огляду козацької сотні.

Микита Уласович Забрьоха ні пив, ні їв, ні спав. Аж ось рипнули двері і до кімнати зайшов писар Ригорович. Стояв собі біля дверей і нічого не говорив, а чекав, що скаже пан сотник. Пан Забрьоха сів обідати, запросив і писаря. Той відмовлявся, але все ж таки сів до столу, взяв ложку і почав, як він казав, “сокрушати” борщ, кашу пшоняну, печених карасів і багато чого іншого. Потім схопив носатку і вицідив з неї всю дулівку. Пообідали, стали говорити про те, чому це дощів немає. Сотник почав допитуватись, відчого таке буває. Писар йому пояснив, що винні в цьому відьми. Пан сотник злякався навіть згадки про них: – Та цур їм, не споминай їх мені, пане писарю! Хоч до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе відьом буду боятися. Проте писар став доводити, що відьом треба викореняти “до третього роду”. Вирішили топити їх у воді.

Обоє погодились на тому, щоб послати кривого Ілька Хверлущенка до вищого начальства із рапортом про те, що козаки не можуть іти у похід, бо будуть топити відьом. Дуже задоволені цим “мудрим” рішенням, писар і сотник розійшлись. Пістряк вийшов від пана Забрьохи у гарному настрої. Він пошив свого сотника в дурні, домігся, що той не виконав наказ начальства і не вирушив до Чернігова, а натомість зібрався ловити відьом. Пан писар сподівався позбутися в такий спосіб Забрьохи і, можливо, самому посісти його місце. Вранці у “славному сотенному містечкові” Конотопі коїлось щось незвичайне. По вулицях чулися гомін, крик, галас, але потім все стихло і народ кудись зник. Містечко немов вимерло. Навіть до шинкаря ніхто не завітав, і він сидів сам на лаві і дрімав. А ось що діялось у “славному сотенному містечкові” Конотопі: “Посеред ставу убито чотири палі товстеньких, а угорі пов’язано вірьовками, та вп’ять якось-то хитро та мудро переплутувано; та у кожній палі угорі дірка продовбана і туди вірьовка просунута. ” Усі люди прийшли до ставка подивитись на це видовище. Навіть школярі зібрались у купку і дивились, що ж буде далі.

Аж поки вчитель, дяк Симеон, не погнав їх різкою до школи. Надзвичайні події розгорнулися біля млинка. “Гай, гай! Аж тридцять козаків, хто з пікою, хто з нагайкою, хто з добрим києм, хто з вірьовкою, а хто з колякою, та усі ж то держуться міцно за вірьовки, а тими вірьовками зв’язано аж сім баб. ” Перша – Пріська Чирячка, часто сиділа під арештом, звела на той світ аж трьох мужиків і всю худобу перевела на зілля та коріння, лікувала людей від різних хвороб. Якось вона замість “любощів” – приворотного зілля, з допомогою якого пан Пістряк сподівався привернути до себе будь-яку дівчину чи молодицю, що впаде йому в око, дала писареві проносні ліки. З того часу він “став на неї гонитель”. Друга була Химка Рябокобилиха, котра краще відбудь-якої ворожки могла відгадати, хто що вкрав, кому збрехав. На неї пан Ригорович був злий за те, що сказала, буцімто він у сусіда вкрав бджоли. Третя – Явдоха Зубиха, стара-стара.

Удень вона стара, “а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глупу північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане стариться і до сход сонця вп’ять стане стара, як була учора. ” Четверта – Пазька Псючиха, усе нишком чаклувала. Коли всі лягали спати, вона виходила надвір, махала рукою, і в ту сторону йшли хмари. Коли ж до неї приходили, щоб поворожила чи дала ліки, вона всім відмовляла. П’ята – це Домаха Карлючківна. Навіть замолоду була негарною: росту невеличкого, але коли заходила у якусь хату, то головою діставала стелі, була дуже худа, косоока, мала великий рот, куди, як кажуть, і лопата могла влізти. З такою “красою” заміж не вийшла, тому стала чаклувати та капості людям робити. Шоста була Векла, старого Штирі невістка, а сьома – Устя Жалоби-ха. Про них вже нехай хто інший розказує, бо ніколи. Підемо ж подивимося, що там діється біля ставка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Конотопська відьма”Квітки-Основ’яненко

Categories: Скорочені твори

Links