Скорочено “Карателі” Адамовича
Дія відбувається під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 р., на території окупованої Білорусії. “Карателі” – кривава хроніка знищення батальйоном гітлерівського карателя Дирлевангера семи мирних сіл. Глави носять відповідні назви: “Селище перший”, “Селище другий”, “Між третім і четвертим селищем” і т. д. У кожній главі поміщені витримки з документів про діяльність каральних загонів і їхніх учасників. Карателі-Поліцаї готуються до знищення першого селища на шляху до основної мети – великому й багатолюдному селу
Поліцай Тупига чекає свого напарника Доброскока, щоб закінчити розправу над жителями першого селища до приїзду начальства. Все населення зганяють за сарай до великої ями, у краю якої виробляється розстріл. Поліцай Доброскок в одному з будинків, що підлягають знищенню, довідається серед хазяїв свою міську родичку, що перебралася в Село напередодні пологів
У душі жінки
) У главі “Селище другий” описується знищення села Козуличи. Каратель-Француз просить поліцая Тупигу за шмат сала проробити за нього “неприємну работенку” – розстріляти сім’ю, що влаштувалася в гарній добротній хаті. Адже Тупига – “майстер, фахівець, ну що йому коштує?
” У Тупиги – своя манера: спершу він говорить із жінками, просить хліба перекусити – ті й розслабляться, а як господарка до печі нагнеться, так і… “Тіло кулемета рвонулося – як би й він злякався…” Дія вертається до селища першому, до тої ями, де залишилася в стані дивного смертного сну вагітна жінка. Зараз, в 11 годин 51 мінуту за берлінським часом, вона відкриває очі
Перед нею – довоєнна дитяча кімната на бобруйской окраїні; мати з батьком збираються в гості, а вона ховає від них соромно нафарбовані маминою помадою губи; наступне бачення – чомусь горище, і вони із Гришей лежать, як чоловік і дружина, а внизу мукає корова… “Кислий захід любові, соромітний. Або це через ширму? Ні, знизу, де корова
З ями… З якої ями? Про що я? Де я?” Селище третій мало чим відрізняється від попередніх. Поліцаї Тупига, Доброскок і Сиротка йдуть через рідкий соснячок, вдихаючи жирний солодкуватий трупний дим. Тупига намагається придушити думки про можливу помсту. Раптово в гущавині малинників поліцаї натикаються на жінку з дітьми. Сиротка виявляє негайну готовність покінчити з ними, але Тупига, раптом корячись якомусь неусвідомленому пориву, відправляє напарників уперед, а сам дає черга з кулемета повз мету
Раптове повернення Сиротки валить його в жах. Тупига уявляє собі, як би відреагували на його вчинок німці або бандити з роти Мельниченко – “галицийцы”, бандеровцы. От і зараз “самостійники” заворушилися, – виявляється, якась баба, побачивши дим-пожежа, біжить із поля, домийся
Через кущ ударяє кулемет – баба з мішком падає. Дійшовши до села, Тупига зустрічає Сиротку й Доброскока з набитими кишенями. Він входить у ще не розграбований будинок. Серед іншого добра – один малюсінький ботиночек. Тримаючи його на пальці, Тупига знаходить у темної боковушке сплячого в колисці дитини
Одне око його відкрите й, здається Тупиге, дивиться на нього… Тупига чує у дворі голосу що мародерствують бандеровцев. Йому не хочеться, щоб його помітили в будинку. Дитина кричить – і Тупига вихоплює наган…
Далеко й незнайомо звучить його голос: “Шкода було, пацана пошкодував! Живим згорить”. Командир нової “росіянці” роти Білий замишляє спосіб рятування від найближчого соратника Сувора, з яким його зв’язують курси червоних командирів, полон, бобруйский табір і добровільна згода служити в каральному батальйоні. Білий спочатку тішив себе незбутньою витівкою – піти коли-небудь до партизанів, а як свідок своїх “чесних” намірів пред’явити Сувора, а тому спеціально оберігав його від явно кривавих завдань
Однак чим далі, тим отчетливее розуміє Білий, що ніколи не зможе порвати з карателями, особливо після випадку з партизанським розвідником, у довіру до якого він увійшов, але відразу й видав його. А щоб розвіяти суровский ореол непорочності, наказує тому самоособисто облити бензином і підпалити сарай, куди зігнали все населення селища. У центрі наступної глави – фігура лютого карателя з так званої “української роти” Івана Мельниченко, якому цілком довіряє командир роти німець Поль, вічно п’яний кримінальник-збоченець. Мельниченко згадує про своє перебування у фатерлянде, куди його запросили батьки Поля, – Мельниченко врятував тому життя. Він ненавидить і нехтує всіх: і тупих, обмежених німців, і партизан, і навіть своїх батьків, які приголомшені появою сина-карателя в бідній київській хаті й молять Бога об нього смерті
У розпал чергової “операції” до мельниченковцам прибуває підмога – “москалі”. Мельниченко в люті б’є по щоці батогом їхнього командира – свого недавнього підпорядкованого Білого – і одержує у відповідь повну обойму свинцю. Сам Білий відразу гине від руки одного з бандеровцев (з документів відомо, що Мельниченко довго лікувався в госпіталях, після війни був суджений, біг, ховався й загинув у Білорусії). Борковська операція триває
Здійснює її по “методу” Дирлевангера штурмфюрер Слава Мурах. Карателів-Новачків будують попарно із уже колишніми в справі фашистами – залишитися осторонь, не замазатися в крові неможливо. Сам Мурах теж пройшов цей шлях: колишній лейтенант Червоної Армії, вона в першому ж бої був роздавлений фашистськими танками, потім із залишками свого полку намагався протистояти невблаганній військовій машині німців, але зрештою потрапив у полон. Повністю подавлений, він намагається виправдатися перед матір’ю, батьком, дружиною, самим собою тим, що буде “своїм” серед чужих. Військову поставу, інтелігентність колишнього вчителя помітили німці, відразу дали взвод
Мурах тішить себе думками, що змусив поважати себе; його підлеглі – це не мельниченковские “самостійники”, у нього дисципліна. Мурах вхожий у будинок самого Дирлевангера, знайомиться з наложницею шефа – Стасей, чотирнадцятилітньою польською єврейкою, що болісно нагадує йому давню любов – учительку Берту. Мурах не далекий книг, німець Циммерман обговорює з ним теорію Ницше й біблійні притчі
Дирлевангер цінує неговіркого азіата, однак зараз збирається зробити його пішаком у своїй грі: він замишляє весілля Муравьева зі Стасей, щоб заткнути рот злопыхателям, що доносить на нього в Берлін об нібито мала місце пропажі золотих штучок, привласнених їм після розстрілу спеціально відібраних п’ятдесятьох євреїв у Майданеке. Дирлевангеру потрібно реабілітувати себе перед Гиммлером і фюрером за минулий зв’язок зі змовником Ремом і образливі пристрасті до дівчинок молодше чотирнадцяти років. По дорозі в Борки Дирлевангер складає подумки лист у Берлін, з якого керівництво довідається й по достоїнству оцінить його “новаторський”, “революційний” спосіб тотального знищення непокірливих білоруських сіл і заодно успішно застосовувану практику “перевиховання” покидьків людства начебто виродка Поля, якого він витягся з концтабору й взяв у каральний взвод: краща стерилізація – це “омолодження дитячою кров’ю”. Борки, по Дирлевангеру, – це демонстративний акт тотального лякання. Жінки й діти загнані в комору, місцеві поліцаї, що наївно розраховували на милість німців, – у школу, їхньої сім’ї – у будинок навпроти.
Дирлевангер зі свитою входить у ворота комори “помилуватися” на сумлінно підготовлений “матеріал”. Коли затихає кулеметна пальба, самі собою розорюються не ворота, що витримали вогню. У вартих в оточенні карателів не витримують нерви: Тупига дає черга з автомата в клуби диму, у багатьох вивертає шлунки. Потім починається розправа з поліцаями, яких на очах у сімей виводять по одному зі школи й шпурляють вогонь.
И кожний з карателів думає, що таке може відбутися з іншими, але не з ним. В 11 годин 56 мінут німець Лянге водить стовбуром автомата по трупах страшної ями першого селища. Востаннє бачить своїх убивць жінка, і в моторошній тиші беззвучно кричить від жаху й самітності ненароджене шестимісячне життя. Наприкінці повести – документальні свідчення про спалення трупів Гітлера й Евы Браун, перерахування злочинів проти людства в сучасну епоху
(1 votes, average: 5.00 out of 5)