Скорочено “Голубі олені” Коломійця
Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев’яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов’язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишиває червонi квiти по бiлому полотнi, їй уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрної суворостi. Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов’язанi
Оленка. Чуєш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло – ще страшнiше стало. (Пiдходить, вглядається у вiкно). Далеко щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли їх виженуть, – повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай заховаємось у погрiб! Наносимо туди
Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси.
(Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще. До нової хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде!
Ковалиха нiби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв’язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза.
Скирда (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi!
Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво.
Оленка (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб. Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш? (Пауза). А цей знову йде.
Скирда. В селi є лiкар?
Оленка. Баба Ковалиха лiкує. У неї i лiкарi лiкуються. Скирда. Де вона? Оленка (кивнула в бiк баби). Он сидить. Скирда. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у неї шитво, кинув на канапу).
Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда.
Оленка. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не боїться! (Прислухається). Знову хтось iде.
Заходить Кравцов, молодий солдат – гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд неї. Мов зачарований. Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те “з першого погляду”, що лишається навiки. Несподiванiсть, здивованiсть. а потiм обоє наче аж знiяковiли.
Кравцов (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй! Оленка (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр! Кравцов (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками “бувалого солдата”). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив її в кутку, пiдiйшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати? Оленка. Їлонка. Кравцов (не дивлячись на Оленку). А тебе? Оленка (вже опанувала себе, в голосi характерна для неї насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати Їлонкою. Кравцов. А вчора як називалась? Оленка. Роксолана. Кравцов. А завтра? Оленка. Жанна! Кравцов (усмiхнувся). Д’Арк? Оленка. Так.
Кравцов. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики! Оленка. Хто-хто? Кравцов. Тиловики! Голос Ковалихи. Принеси води! Оленка. Несу. (Вхопила вiдро, вибiгає, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова). Кравцов. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках такої не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на неї). I в кiно такої не бачив! (Бере ляльку, розглядає).
Оленка. Не займай! Кравцов. Плаття їй сама шила? Оленка. Iванушка! Кравцов. Який Iванушка? Оленка. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить. Кравцов. У тебе що, не всi дома? Оленка. Всi! Ще й зайвi прибилися. Кравцов (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками грається!
Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках.
Скирда (до Кравцова). Вiчного! Кравцов. Єсть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiгає).
Скирда поволi нахиляється, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на неї, потiм примощує на столi. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього, щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiгає Кравцов.
Кравцов (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить. Оленка. Говорить так дивно i весь такий – зчорнiлий. Кравцов. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом. Нiмцi прямо на нього, а вiн строчить! Вони – в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь закривавлений – i кулемет у кровi, наче i вiн поранений. Капiтана кулi – в руки, в груди, щелепу перебито. Вiн уже днiв п’ять не їсть. Оленка. П’ять днiв? Кравцов. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) вливає потроху. Оленка (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане. Кравцов. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав. Оленка. Дядьку, проснiться.
Кравцов. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчується i на весь голос). Товаришу капiтан!
Скирда розплющив очi.
За Вiчним послали!
Оленка подає кухоль.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)