Скорочено ДУША МЕТЕЛИКА – ГАЛИНА ПАГУТЯК
( Скорочено)
Надвечір треба розмовляти тихо, щоб не збудити дощ, бо тоді він ітиме цілу ніч і нікому не дасть заснути. Не треба сердитися й на вітер, бо він може вдарити в обличчя й побити шибки.
Коли запалимо світло, біймося за комах, бо вони тільки народилися й можуть сплутати сонце з лампою. А їхнє самоспалення викличе у нас страх перед смертю.
Відкривається щілина між світами. Яким би не було привабливим життя після життя, людині важко уявити, що вона стає абсолютно нікому не потрібною. Нічне життя істот починається з небуття, просковзнути
Один за одним, так і не встигнувши пізнати, відходять в інший світ метелики…
У навколишньому скільки завгодно таких аналогій, які вчать жити і вмирати, бути потрібними або ні. Вони кличуть нас бачити в розрізненому – ціле, в цілісному – розрізнене, у собі – інших. А навіщо?
Коли почнеш замислюватися над цим, одразу тебе охоплюють людські проблеми. Серед людей жити важко, вони весь час нагадують про існування часу, який змушує людей думати, що обов’язково треба розбитися об
Дитинство, розквіт, старість – це не дім часу, а стан душі, ніби гра. Дитина бавиться в дорослу, приміряючи, що краще до лиця: інфантильність чи відповідальність. Згодом дорослі навчають її автоматизму. Саме через це ми шукаємо хоч крихітку знання. Як добре все-таки не бути людиною, бо це найбільш неприродна істота.
Новела Г. Пагутяк “Душа метелика” – найбільш узагальнений та глибокий твір письменниці, в якому вона філософськи осмислює життя людини: життя земне та життя після життя. Вона порівнює це життя з крихким та коротким життям метелика, який летить на світло і згорає. І все-таки приходять нові метелики – і знов летять на світло…
Авторка закликає людей відповідальніше, серйозніше ставитися до цього скарбу – власного життя, закликає жити в гармонії з природою, бути відповідальним за свої вчинки, ставити гідні та високі цілі, а не прагнути чогось дріб’язкового, забуваючи часом про головні духовні та моральні цінності.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)