Система художнього мислення Євгенія Маланюка

Творчість Євгенія Маланюка настільки разноплановое, що його не можна віднести до якийсь одному плину або системі. У ньому виразно відчутна художня гармонія й потяг до класичної форми, незаперечної є любов до символізму й барочної поетики. Маланюк у досконалості знав багато мов, любив і цінував творчість європейських і вітчизняних письменників. І це дало йому можливість, не повторюючи когось, стати витонченим майстром слова. Його поетичний смак виходив за межі й традиційних, і модерністських плинів. Іноді він перетинався те з тим, то з іншим

напрямком у мистецтві, щоб, набравшись сил, направлятися своїм нелегким шляхом. Щоб відтворити всю гаму почуттів, Маланюк свідомо піднімає естетику “учорашнього дня”. Відхід від зміцнених класичних норм у Творчості поета компенсується наявністю у віршах виразної поетичної думки. Він сміло заперечував сформовану форму й наповнював свої карбовані строфи експресією, пристрастю, волею

У боротьбі між символічними стилетом і стилосом виразно перемагало знаряддя боротьби. Чимало інтимних творів Євгеній Маланюк приховував від читача, не друкував у ранніх збірниках, уважаючи, що вони здатні тільки розслаблювати

людську душу. На довгі роки він залишався вірним “кристалічній свідомості” і відмовлявся від поезії романтичних почуттів

Головною темою всього творчості Євгенія Маланюка була Україна. Добутку, присвячені втраченій Батьківщині, вражають протилежними почуттями. Вірна синівська любов і відданість граничать із ненавистю до Степової Еллади – невірній, розпущеній, поступливої чужій волі матері-покритки, що здатно відмовитися від своїх дітей в ім’я сумнівних зв’язків. Він був упевнений, що поневолена країна не може народити й виховати вільних синів. Її діти “завжди носять на собі клеймо невільництва”. Але разом з тим у творчості поета пробивається впевненість, у тім, що нації може відродитися

Поет вірить у Майбутнє свого народу, у те, що прийде нове покоління, що знищить в’язниці й тьму, підніме нації на небачену дотепер висоту:

Бачу їх – високих і русявих,

Зовсім інших, не таких, як ми,

Пристрастников висоти й слави,

Ненависників в’язниці й тьми…

Мотиви боротьби, занепокоєння, розчарувань і надії присутні у всіх збірниках Маланюка. Але в останній прижиттєвому збірнику “Август” динамічність молодості переростає в розважливу мудрість зрілого майстра. У ній чутні традиції. Поет міркує над сутністю людини й буття, любується явищами природи, зауважує, як “земля стягує із сонцем шлюби”, “як квіти народяться і як розплющують квітчасті очі”, “як пахнуть пещення дівочі”.

Богатий і своєрідний художній мир Євгенія Маланюка можна сприймати по-різному. Його творчість когось дивує, когось бісить, а когось захоплює. Воно тільки не може залишити людину байдужим


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Система художнього мислення Євгенія Маланюка