Символізм. Життя та творчість Шарля Бодлера
1. Мета Навчальна мета передбачає формування у студентів:
· наукових знань про декадентські настрої в літературі; · теоретичних знань про літературну течію кінця ХІХст. символізм; · осмислення закономірностей розвитку французької поезії середини ХІХ та межі ХІХ-ХХ ст..
· розуміння таких понять як: символ, сугестія; · знання біографії зачинателя символізму Шарля Бодлера; · усвідомлення непересічності постаті Шарля Бодлера та його вплив на літературний процес
· особистісних поглядів стосовно збірки Шарля Бодлера “Квіти зла”.
2. Методи, прийоми, засоби Методи, прийоми передачі та обміну словесною інформацією: розповідь, брейнстормінг, аутентична бесіда та дискусія. Методи, прийоми переконування: апеляція до висловлювань відомих людей, епіграфи.
Методи, прийоми розвитку мислитель них дій: аналіз, вільне міркування, узагальнення. 3. Наочність: портрет Шарля Бодлера, прапор Франції, макет Ейфелевої вежі,
4. Основні питання лекції: 1. Декаданс як складне ідеологічне та культурне явище кінця ХІХ століття. 2. Символізм у французькій літературі. 3. Життєвий та творчий шлях Шарля Бодлера.
4. Поетична збірка Шарля Бодлера “Квіти зла”. 5. Рекомендована література: Основна: 1. Бодлер Ш. Поезії: Пер. з фр./Ред..-упоряд. М. Москаленко; авт. вст. слова Д. Павличко; авт. Післям. Д. Наливайко.- К.: Дніпро, 1990.- 272с.
2. Бодлер Ш. Поезії // Всесвіт. 1989. – №7. С.138-150 3. Обломиевский Д. Французький символізм. М.: Наука, 1973 Додаткова: 1. Андреев Л. Г., Козлова Н. П., Косиков Г. К. История французской литературы. М.: Высшая школа, 1987. С.395-412.
2. Баліна К. Асоціація як атрибут поетики символізму // Тема, 2001.-№2. С. 112-125. 3. Бузулан Г. В. Шарль Бодлер предтеча символізму // ВЛК 2003.-№1. С.34-36. 4. Дереза Л. В. “Перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини ” Глибини поезії Шарля Бодлера // Заруб. л-ра в навч. закл. 1998. – №9. с. 14.
5. Пронкевич О. П. Зарубіжна література: Підруч. для 10 кл. серед. загальноосвіт. шк.. 3-тє вид., перероб. і доп. К.: Пед. преса, 2002. с. 252-259. Хід лекції: І. Вступна частина (5хв)
· привітання викладача зі студентами; · повідомлення теми лекції; · визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури. ІІ. Основна частина (70хв) · висвітлення кожного питання окремо; · показ логічного переходу від одного питання до іншого, здійснення підсумку після кожного етапу; · обгрунтування понять, термінів, концепцій, виокремлення критеріальних ознак;
· виокремлення питань для бесіди та дискусії, застосуваня брейнстомінгу, отримання зворотного зв язку; · для розвитку інтересу до змісту лекції зачитування віршів, їх аналіз, вільне міркування, узагальнення.
ІІІ. Заключна частина (5хв) · здійснення логічних висновків про основні поняття, положення, що були розглянуті; · повідомлення про досягнення запланованої теми, завдань лекції, оцінка спільної взаємодії зі студентами;
· визначення підготовки до семінарського заняття й обговорення аналізу зазначених питань, положень на занятті; · коротке повідомлення питань, проблем, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв язку з висвітленими;
· подяка студентам за увагу. Хід лекції: (На класній дошці написані тема лекції та епіграфи до заняття, висить портрет Ш. Бодлера, прапор Франції; поетична збірка Ш. Бодлера “Квіти зла”, макет Ейфелевої вежі, свічка)
Епіграф: “…завмерти в тиші й слухати вічність – це символізм”. Лесь Курбас І. Вступна частина Викладач: Доброго дня студенти!
Тема нашої сьогоднішньої лекції: “Символізм. Життя та творчість Шарля Бодлера”. Ми розглянемо такі питання: 1. Декаданс як складне ідеологічне та культурне явище кінця ХІХ століття. 2. Символізм у французькій літературі.
3. Життєвий та творчий шлях Шарля Бодлера. 4. Поетична збірка Ш. Бодлера “Квіти зла”. ІІ. Основна частина 1. Декаданс як складне ідеологічне та культурне явище кінця ХІХ століття Викладач: Студенти, чи знаєте ви, що означає слово “декаданс”?
Студенти: занепад, Слово “декаданс” (фр. decadence занепад). Уперше цей термін використав поет Теофіль Готьє 1869 р. у передмові до книги Ш. Бодлера “Квіти зла”. Кінець ХІХ століття у Франції ототожнюється з декадансом, занепадом, духовним розладом, з втратою моральних критеріїв, розгубленістю інтелігенції перед лицем соціальних негараздів і суперечностей, що посилюються.
В кінці ХІХ століття існувала усталена думка, що Західна Європа знаходиться у стані хвороби, старіння і руху до повного занепаду. Люди мистецтва усвідомили, що зла в світі набагато більше, ніж добра, “немає більш богів”, а “зневірена Любов… плаче серед вуличного бруду”. І душа людини постійно веде двобій з собою і зі світом.
В цей період було помітним панування декадентського настрою, звідти ж виходять джерела багатьох мотивів зневіри, туги, відчаю творчості французьких поетів-символістів. Тож, декадентство складне ідеологічне та культурне явище, узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві, культурі.
На межі ХІХ ХХ ст. декадентське світовідчуття поширилося у багатьох країнах. Декаденський герой це людина, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віри в майбутнє. Вона не сприймає брутальної дійсності, надаючи перевагу самозаглибленню і самоспогляданню. Єдина дія, на яку вона здатна, за словами французького письменника Поля Клоделя, – лише “пристрасна нудьга”.
За визначенням критика Ле Тайада, декадент – це “покоління, яке співає і плаче”: плаче від “прози життя, “незатишної дійсності”, а співає, щоб не втратити “сердечного настрою”, хоча “серце вже перетворилося на кладовище нездійсненних мрій і надій”.
Основними мотивами письменників-декадентів були: сум, відчай, песимізм, розчарування, скарги беззахисної душі. Підкреслена хворобливість і згасання життя стають улюбленими темами, які перетворюються на джерело витончених переживань.
Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження й розгубленості людей доби і дало яскраві зразки художніх творів. Декаданс у літературі не має спільної поетики, він грунтується на поєднанні різних напрямів, течій, стилів. Наприклад, від романтизму він бере не прийняття навколишнього суспільства, розчарування в дійсності, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси й прекрасної ілюзії.
Одним із провідних мотивів декадентських творів є утвердження ролі мистецтва та його переваги над реальністю. Використання різних напрямів і стилів епохи декадансу засвідчило різнопланові шукання мистецтва в кінці ХІХ початку ХХ ст., яке поступово наближалося до кардинальної зміни естетичної системи й появи модернізму.
Першим декадентом в Європейській літературі вважають Шарля Бодлера. Серед естетичних принципів декадентства виділяються такі: · прагнення до створення “мистецтва для мистецтва” · культ краси як найвищої цінності
· відхід від суб єктивних емоцій романтичної поезії · звернення до внутрішнього світу людини · відмова від моралі тогочасного суспільства · проголошення індивідуалізму та естетства як протест проти не людяності суспільства
· поетизація слабості, руйнування, згасання. До декадантських течій відносять: · символізм у французькій літературі · естетизм в англійській літературі (представником якого є Оскар Уайльд, його творчість ми розглянемо на наступній лекції)
2. Символізм у французькій літературі Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії в 70-80тих роках ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи:
· Перший 70-ті друга половина 80-х років ХІХ ст. період становлення напряму. · Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. · У третій період, кінець 90-тих років ХІХ ст., відбувається спад символізму, символістський рух у Франції поступово згасає.
Перший 70-ті друга половина 80-х років ХІХ ст. період становлення напряму. У цей час Стефан Малларме організував літературний салон “Вівторки” для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття цілісних емоцій та навіювання настроїв.
Загалом символічне сприйняття світу таке ж давнє, як і культура людства. Але в 1886 році термін “символізм” для визначення нової школи в мистецтві запропонував Жан Мореас у статті “Літературний маніфест. Символізм”: Жан Мореас сказав: “Назва, що нами запропонована, СИМВОЛІЗМ, єдина, що підходить для нової школи, лише вона передає без викривлення творчий дух сучасного мистецтва”. Символізм є орієнтацією на непроясненість і багатозначність художнього слова. Він розкриває себе у встановленні глибинних зв’язків усього в світі.
Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф. Вьєле-Гріффене, Шарля Моріса, Стефана Малларме,. У третій період, кінець 90-тих років ХІХ ст., відбувається спад символізму, символістський рух у Франції поступово згасає. Хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але етстетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. Французький символізм був значною яскравою і цікавою епохою в поезії з неповторними художніми відкриттями і лутературними знахідками.
Виладач: Що, на вашу думку, означає слово “символізм”? Студенти: символ, знак, Символізм (від гр. simbolon-знак). Символізм був започаткований французьким поетом Шерлем Бодлером. Також принципи символізму знайшли своє втілення у творчості таких французьких поетів як: Поль Верлен, Артюр Рембо та Стефан Малларме, у Бельгії Моріс Метерлінк, в Англії Оскар Вайльд, у Німеччині Стефан Георге, Герхарт Гауптман; в Австрії Райнер Марія Рільке; у Норвегії пізній Генріх Ібсен, у Росії Олександр Блок; в Україні Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина та інші.
Специфіку світосприймання символістів розкрив історик і теоретик української літератури Андрій Товкачевський: Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немов би замороженими і цілий світ нерухомим, неживим. Але бувають моменти, коли в нас мовби розвидняється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємничі голоси, бачимо незримий таємний зв язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незначного перед тим значення: кожна річ стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного.
Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою розуму та раціональних засобів, а доступна лише інтуїції та розкривається через певний натяк, знак, символ. Виладач: Отже, що таке “символ”?
Студенти: Умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку, ідею, почуття, . Символісти не зацікавлені у відтворенні реальної дійсності, конкретного та предметного світу, у простому зображенні фактів повсякдення, як це робили натуралісти. Символісти прагнуть проникнути в глибини людської душі, пізнати сутність усього, що є на землі і в душі людини, осягнути вічну тайну світу і розкрити моральний зміст існування особистості. Саме у своїй відірваності від реальності митці-символісти і вбачали свою перевагу над представниками інших напрямів.
Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального (об єктивного), духовного (суб єктивного) та ідеального (світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.
Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим домислити і завершити написане.
На думку Жана Мореаса, художник-символіст повинен малювати не предмет, а ефект, який той предмет створює, а поет описувати не об єкт, а свої враження й почуття від нього. Говорячи про особливості французького символізму, варто згадати про традиції поетичної групи “Парнас”.
Викладач: Чи говорить вам про щось ця назва “Парнас”? Студенти: За уявленням древніх греків, на горі Парнас жили музи та бог поезії, сонця і музики Аполлон. Тут брав початок священний Кастальський ключ символ поетичного натхнення. У переносному значенні Парнас символ мистецтва взагалі і поезії зокрема.
У французькій поезії 50-70 років ХІХ ст. це найменування отримало друге життя. Парнасцями стали називати поетів, які своїм завданням вважали створення “чистої поезії”, приділяючи основну увагу ідеальній поетичній формі.
Парнаська школа утворилася поступово. Першим поштовхом до її появи був вихід у 1852 році двох книг “Емалі і камеї” Теофіля Готьє та “Античних віршів” Шарля Леонта де Ліля. Наставником парнаської школи вважається Теофіль Готьє, а її вождем Шарль Леонт де Ліль.
Як і романтики, парнасці намагалися відійти від проблем сучасності, перенести дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країни. Парнасці намагалися уникнути суб єктивності повністю або хоча б частково, заховати своє авторське “я”. Вони перенесли акцент на описовість.
Інакше, ніж їх літературні попередники, ставилися вони і до зображення природи: у романтиків вона жива, одухотворена, у парнасців байдужа до людських страждань. Значним явищем у розвитку поетичного мистецтва твори парнасців стали завдяки високій культурі мислення їх творців, майстерному володінню технікою вірша, прагненню відкрити нові шляхи у розвитку літератури, у створенні нової течії символізму.
Хоча символізм кожної країни має свої особливості, можна визначити загальні риси європейського символізму: · естетизм, бо символізм це естетичний порив до високого і заглиблення у таємниче.
· філософічність та містицизм; · абстрактність образів, узагальненість (створення символів); Символісти вбачали мету мистецтва в тому, щоб втілити ідею у зрозумілий людині символ та розвинути її за допомогою нескінченних гармонійних варіацій. Тому поети-символісти іноді дивували читача згадками про звучання запаху, колір ноти, аромат думки.
· багатозначність слова; · суб’єктивне навіювання змістів – сугестія; Отже, “сугестія” – означає навіювання і є важливим художнім засобом символістської поезії.
· відхід від банальної буденності; · всебічне і глибоке осмислення дійсності. У пошуках вічної Ідеї, вічної Істини символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, музичність, сугестію, багатозначність слів, аналогії, абстрагованість образів тощо. Все це обумовлює складність сприйняття символістських творів.
Викладач: а зараз ми поговоримо про видатного французького поета Шарля Бодлера та спробуємо знайти риси символізму в його поезії. 3. Життєвий та творчий шлях Шарля Бодлера Шарль-П? єр Бодлер видатний французький поет, якого вважають пізнім романтиком і предтечею символізму. Крім того, він політичний діяч, журналіст, мистецтвознавець, неперевершений перекладач новел американського письменника Едгара По.
Бодлер увів у літературу поняття модерну, чим надзвичайно вплинув на розвиток поезії ХХ ст. Його поезія змушувала читача переоцінювати загальноприйняті цінності, звертаючись до аналізу власних страждань і відчуттів.
З Ш. Бодлером пов язують появу декадансу, у його творчості вбачають витоки символізму. Зрештою, саме він заговорив про необхідність створення літератури на нових творчих і естетичних засадах, яку і назвав просто і ясно новою (модерновою або модерністською). А вже потім це слово пішло гуляти сторінками мистецьких журналів і поважних академічних фоліантів, втративши внутрішню форму і національну піднесеність, перетворившись на термін, який не просто почав характеризувати певне явище в літературі або й мистецтві, а став художньою емблемою цілого століття.
Часто здається, що життя Шарля Бодлера, це низка нещасть, розчарувань і ударів долі. Народився Шарль Бодлер в Парижі 9 квітня 1821 року. Батько поета походив із сільської родини у Шампані з войовничим прізвищем (“бодлер” – двосічний ніж), але йому вдалося вибитися в люди й отримати освіту. Між батьками Бодлера була надзвичайно велика різниця у віці, це були люди різних епох: батько сповідував дух Просвітництва, а мати матеріальні “принципи” буржуазного суспільства. Батько Шарля помер, коли йому виповнилося 7 років, але встиг прищепити синові бездоганні манери, порядність, шанобливе ставлення до героїчних часів Франції та інтерес до живопису, який стане справжньою пристрастю Бодлера. Після смерті чоловіка, мадам Бодлер вийшла заміж за офіцера Опіка, що згодом обіймав досить високі службові посади.
На Бодлера глибокий відбиток наклала родинна драма: смерть батька, якого він любив, і поява вітчима, якого він не приймав і зненавидів. Той же поставив за мету перевиховати “важку дитину”, використовуючи, так би мовити, досвід казарми. Те, що мати вийшла заміж за Опіка і в усьому скорилася йому, Шарль сприймав як зраду, котрої не міг їй вибачити до кінця життя.
Навчався Бодлер у закритому колежі в Ліоні, а потім у паризькому ліцеї Людовіка Великого, з якого був виключений. Це ще більше загострило його стосунки з матір ю і вітчимом. По його власному визнанню, багато хто з його предків були ідіотами чи маніяками й усі відрізнялися “жахливими пристрастями”. Старший брат його Клод (від іншої матері) на 55-м долі життя був розбитий паралічем і вмер, здається, у божевільному будинку. У матері в старості були паралізовані ноги. Усі ці генеалогічні дані мимоволі наводять на думку, що Бодлер вже у своїй крові носив, можливо, задатки тієї страшної хвороби, яка передчасно звела його в могилу й наклала такий гіркий і темний відбиток на його талант і характер.
В 1837-1838 роках він зробив з вітчимом поїздку в Піренеї. Із 1839 – 1841 рр. поет веде богемний спосіб життя у знаменитому Латинському кварталі. Пише вірші, які викликають у родичів жах. Уже в цей час він вирішує, що справою його життя буде література.
Ставши повнолітнім, Бодлер отримав частку батьківського спадку, а саме 75000 франків, проте його спосіб життя призвів до швидкої розтрати значної суми грошей. Опік вирішив відправити Шарля в 1841р. у південні колонії до Індії на острів Бурбон в Індійському океані, виклопотавши йому посаду вчителя. Бодлер вирушив у морську подорож. Десять місяців, що провів він на кораблі, подорожуючи південними морями і океанами, справили неабияке враження на поета. Не справив на нього враження лише капітан, якому було доручено наглядати за юнаком і керувати його діями. Та на острові Бурбоні Бодлер просто втік від наглядача й іншим кораблем повернувся у Францію. Це своєрідне заслання було задумане як суворий виховний урок. Але з нього нічого не вийшло. Тропічна природа й мандрівка океанами залишили глибокий слід у пам яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезіях (“Краєвид”, “Запрошення на подорож”, “До дами-креолки”).
На той час поведінка Бодлера була обумовлена двома правилами: вміння бути несправжнім, штучним і дивувати, не дивуючись. Сучасники згадували вишукані, трохи штучні манери письменника, мовленнєві звороти, яких ніколи не почуєш у звичайних обставинах. Це іноді виглядало досить кумедно. Саме тоді відбулося знайомство Бодлера з не дуже талановитою акторкою Жанною Дюваль. Вона стала першої із трьох відомих коханок Бодлера й прославилася як Чорна Венера, надихнувши його на створення кращого із трьох циклів Квітів зла (Les Fleurs du mal, 1857). В бодлеріаді накопичилось багато сторінок, де Жанну зображають безсердечною, хтивою, жадібною до грошей. Можливо, воно так і було. Та не слід забувати, що сам Бодлер називав час, проведений з нею, найщасливіший у своєму житті.
В 1847р. Бодлер познайомився з Марі Добрен, другою своєю коханкою. Як і Жанна Дюваль, вона була акторкою. Їхній розрив в 1859р. ознаменувався створенням прекрасного вірша “Мадонна”. Третя подруга Бодлера Аполлонія Сабатье, надихнула його на цикл “Біла Венера”. Навряд чи доцільно зараз з ясовувати, хто з конкретних жінок виринає перед нами з віршів поета: Аполлонія Сабатьє, чи Марі Добрен, чи Жанна Дюваль. Головне пам ятати слова Теофіля Готьє: “Різні жінки виникають у глибині віршів Бодлера; одні завуальовані, інші напівоголені, але їм не можна дати ім я. Це швидше типи, аніж особистості. Вони відтворюють “вічну жіночність”, а кохання, яке відчуває до них поет, – це кохання взагалі, а не конкретне кохання”.
Але все це було лиш видимою частиною життя Бодлера. За епатажем, дивацтвом таїлася велика духовна робота: широкі знайомства у світі мистецтва, напружена Праця в бібліотеках, надзвичайно серйозне ставлення до всього, що він робить. Те, що для пересічного митця могло бути лише засобом заробітку (скажімо, переклади чи критичні статті), для Бодлера стає важливою працею. Його переклади з Едгара По є найдовершенішими (під час кампанії засудження “Квітів зла” Бодлера презентували саме як перекладача По), а мистецькі статті стали надбанням естетичної думки Франції XIX століття.
Все своє життя він шукав і оспівував Красу: “Я знайшов визначення Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось полум яне й сумне, щось трохи розпливчасте, що залишає місце для здогаду Таїна, жаль-також ознаки краси, а не перекону, що радість не могла б сполучатися з красою, але Радість – одна з її найвульгарніших прикрас, тим часом як Меланхолія-улюблена подруга”.
Початком літературної діяльності Бодлера вважають 40-ві роки XIXст., коли він заявив про себе спочатку як літературний критик, автор статей “Салон 1845 року”, “Салон 1846 року”. До середини 40-х років було написано більшість віршів, що згодом увійшли до збірки “Квіти зла”. Важливою подією в його становленні як митця було знайомство із творами Едгара По. Із кінця 40-х рр. Бодлер перекладає Е. По французькою мовою. Саме це захоплення спонукало перехід поета від романтизму до символізму. Бодлер у цей час експериментує у прозі, створивши новелу “Фанфарло” (1847р).
Ш. Бодлер брав участь у французькій революції 1848 р., боровся на барикадах і редагував радикальну газету Salut Public, після чого пережив гостру духовну драму. Поет намагається осягнути події революції з філософської точки зору і доходить висновку, що зло всесильне. Тому у збірці “Квіти зла” він дедалі більше звертає увагу на суперечності життя. Поет стверджує, що в кожній людині є два протилежні прагнення: одне спрямоване до Бога (це духовність, внутрішнє вдосконалення), друге – до Сатани (тваринність).
Розповідають, що Бальзак і Бодлер випадково наскочили один на одного під час прогулянки, і це комічне зіткнення, що викликало в обох сміх, послужило приводом до знайомства: півгодини по тому вони вже бродили, обійнявши, по набережній Сени й говорили про усе, що спадало на думку. Бальзак став одним з улюблених письменників і літературних учителів Бодлера.
Останні роки життя Бодлера перетворилися на пекло. Редактори періодичних видань відмовляються брати його статті та художні твори, як “неприйнятні для друку”. Два томи ессеістики Бодлера “Романтичне мистецтво”.) та “Естетичні рідкості” – включають статті про літературу й мистецтво, написані з метою добути грошей на їжу або відскіпатися від чергового кредитора.
З погляду психології, великий інтерес представляють щоденникові записи, опубліковані в книгах “Блювота” і “Оголене серце”, вони найвищою мірою сприяють розумінню його творчості. У квітні 1864 року поет їде до Бельгії, де не було цензури. Він сподівався опублікувати там свій збірник без купюр, заробити грошей лекціями й знайти тимчасовий притулок від кредиторів. Із всіх точок зору ця поїздка виявилася нещастям. Видавничі плани Бодлера звалилися, лекції закінчилися провалом, бельгійці обдурили його при виплаті гонорару.
Але поліпшити свої справи йому не вдається він ще більше заплутався у боргах. Самотній, хворий поет починає збирати матеріал для безжального викривального памфлета проти бельгійського міщанства, в якому мав намір показати завтрашній день Франції.
У квітні 1865р. в єзуїтській церкві Сен-Лу в Намюре з ним трапився удар. Паралельно з ходом хвороби росли і борги, охоплюючи його залізним кільцем нестатку і моральних зобов’язань… А тим часом літературний заробіток Бодлера був незначний. Нарешті він схопився за пропозицію бельгійських художників прочитати в Брюсселеві ряд публічних лекцій про мистецтво і, уже зовсім хворий, поїхав туди в квітні 1864 року, окрилений новими надіями. Перші лекції мали величезний успіх, але всі мрії незабаром розлетілися порохом, поет зненавидів Бельгію. Але повернутися негайно в Париж він не хотів, тому що вирішив повернутися туди лише зі славою, виконавши усі свої зобов’язання. Він готує книгу про Бельгію (від який залишилися лише уривки), де хоче вилити усю свою жовч проти цієї країни, усю свою ненависть до цього народу…
(викладач запалює свічку) У квітні 1866 року параліч розбив усю праву половину його тіла і позбавив його мови. З цього часу від Бодлера залишається живий труп, і життя його перетворюється в суцільну болісну агонію. Улітку того ж року друзі перевезли його в Париж і помістили в гарну лікарню. Мати знаходилася при сині майже нерозлучно до дня смерті. Один час здавався, начебто хвороба піддається зусиллям лікарів – хворий почав вставати, ходити і вимовляти деякі слова, але тимчасове поліпшення наступило лише для того, щоб вибухнути потім остаточною кризою і вже назавжди прибила нещасливого поета до постелі. Тільки рухом очей, завжди сумних, міг він з цього часу виражати свої думки і почуття, свою радість коли його відвідували друзі. Це жахливе положення, що розривало серце матері і всіх близьких, тривало дуже довго. Останні місяці життя він провів у клініці доктора Дюваля в Парижі, де 31 серпня 1867 року помер. (викладач задуває свічку)
4. Поетична збірка Ш. Бодлера “Квіти зла” Поетична діяльність Бодлера досягла апогею в 50-х роках. Один з його близьких приятелів, Євгеній Магасси, тонкий цінитель літератури, взяв на себе зібрати окремо друковані вірші Бодлера й видав їх в 1857 р. під заголовком “Квіти зла” (“Fleurs du mal”). У цій чудовій книзі відбилася з демонічною силою настраждала душа поета, що ненавидів насамперед вульгарність людей. Яскравими фарбами малює Бодлер розпусту цивілізації, зупиняється на найхворобливіших явищах сучасного життя; на висоті, з якої він дивиться на людей, немає розходження добра й зла, темними фарбами зображує він тугу, що сушить душі, пересичені задоволенням і прагнучі до ідеалу; любов – не здорове почуття молодої душі, а хвороблива цікавість пересиченої уяви, спокута пороків окремих людей і розпусти всього суспільства; він малює перемогу вульгарності, що не знає подвигів самопожертви, над душею, що живе спогляданням Божественного: нарешті, гордині, що повстає проти Бога.
Збірка “Квіти зла” стає “динамітною бомбою, яка впала на буржуазне суспільство Другої імперії”. Проти Бодлера, як за півроку до того проти Флобера, була порушена судова справа. Бодлера звинуватили у “грубому реалізмі, який ображає цнотливість”. За опублікування “Квітів зла автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300 франків. Вирок передбачав також заборону вилучення зі збірки шести віршів, що фактично означало знищення непроданого накладу і загрожувало поетові банкрутством.
Але Бодлер продовжував працювати. Найважливішим художнім здобутком останнього періоду творчості поета стали 32 нові вірші, які увійшли до другого видання “Квітів зла” (1861), шість засуджених віршів були вилучені, але згодом увійшли у поетичну збірку “Уламки” (1866р). Більшість цих творів засвідчили розширення й поглиблення діапазону творчості Бодлера, адже творчість поета живилася не лише “усією його ненавистю” до буржуазії, але й “усією його ніжністю” до пригнічених.
“У цю жорстоку книгу, – написав Бодлер про “Квіти зла” за рік перед смертю, – я вклав усе моє серце, всю мою ніжність, усю мою віру (викручену навиворіт), усю мою ненависть”. “Квіти зла”, починаючи вже із самої назви, стали викликом читачам. У вступній поезії “До читача” Бодлер, використовуючи шокуючи образи, окреслює те коло предметів і тем, які розглядатимуть в його віршах (викладач читає вірш).
Збірка “Квіти зла” складається з шести розділів: “Сплін та ідеал”, “Паризькі картини”, “Вино”, “Квіти зла”, “Бунт”, “Смерть”. Більшість найзнаменитіших творів поета входять до розділу “Сплін та ідеал”. Їхній ліричний герой, приречений сім єю на відступництво (“Благословення”) (викладач читає вірш) чи зневажений натовп (“Альбатрос”) (студенти читають вірш), намагається якимось чином поєднати матеріальний і духовний світи (“Відповідності”) (студенти читають вірш). В одному із найбільш шокуючих віршів “Квітів зла” – “Падло” – традиційне уявлення про смертність кохання з надзвичайною художньою силою змальовано в картині де і кохання, і краса, і їхня смерть поєднані в одне нерозривне ціле (студенти читають вірш). Вірш “Гімн красі” (студенти читають вірш). Отже, що таке краса? Бог чи Сатана? Чи відповідає поет на це питання у вірші? А ви можете дати чітку відповідь: що таке Краса? Може хтось зрозумів її походження і суть? Так, важко знайти однозначну відповідь на це питання, бо поняття Краса багатогранне. Бодлер у своєму вірші не стверджує, а розмірковує. У пошуках ідеалу він опиняється між Добром і Злом, між Богом і Сатаною, між духом і плоттю.
Отже, як бачимо, поезія Бодлера наближена до декадансу. Водночас одним із провідних мотивів є заклик до бунту. За своїм бунтівним духом Бодлер поет-романтик. Бодлер був поетом, який особливо гостро відчував суперечності світу та людини. За словами О. Блока, своєю поезією Шарль Бодлер доводив, що і “у пеклі можна мріяти про вкриті снігом вершини”. Усе це з надзвичайною силою, повнотою іяскравістю втілилося у головному творі Бодлера, збірці “Квіти зла”.
ІІІ. Заключна частина Сьогодні ми ознайомилися з декадентськими настроями в літературі; набули теоретичних знань про літературну течію кінця ХІХст. символізм, дали визначення поняттям: “символ” і “сугестія”; осмислили закономірності розвитку французької поезії середини ХІХ та межі ХІХ-ХХ ст.., ознайомилися з художніми досягненнями поетів-парнасців; дізналися факти з життя та творчості зачинателя символізму Шарля Бодлера, усвідомили вплив поета на літературний процес; висловили особистісні судження стосовно поезії Шарля Бодлера, розвинули навички виразного читання поезії Шарля Бодлера та її аналізу.
На семінарському занятті ми пригадаємо риси символізму, та повернемося до життя і творчості Шарля Бодлера, охарактеризуємо естетичні погляди поета втілені у збірці “Квіти зла”, проаналізуємо вірші. Як індивідуальне завдання, ви маєте поділитися на 3 групи: “літературознавці”, “біографи”, “теоретики” і підготувати цікаві факти з життя Ш. Бодлера. Та вивчити один з віршів Ш. Бодлера.
Наступна лекція буде присвячена життєвому та творчому шляху французьких поетів-символістів: Полю Верлену та Артюру Рембо. Дякую за увагу.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)