Сімейні підсумки у романі М. Е. Салтикова-Щедрина “Добродії Головлеви”

Коли намагаєшся охопити думкою вся нескінченна кількість сатиричних персонажів, що встають перед нами зі сторінок творів М. Е. Щедріна, те спочатку навіть губишся: така їхня безліч і настільки вони різноманітні. Один з найвідоміших сатиричних персонажів Щедріна Иудушка Головлев, головний герой роману “Добродії Головлеви”.

Чим же привернув загальну увагу Порфирій Володимирович Головлев благовидна людина з м’якими, вкрадливими манерами і єлейної-ласкавої речьючто являє собою цей сатиричний образ, відразу ж після опублікування

роману визнаний класичним. У першій же главі роману ми зіштовхуємося з характеристикою Порфирія Володимировича Головлева: “Порфирій Володимирович, пише Щедрін, відомий був у сімействі під трьома іменами: Иудушки, кровопивушки й відвертого хлопчика. З дитячого років любив він приголубитися до милого друга маменьке, нишком поцілувати її в плічко, а іноді й злегка понаушничать. Нечутно відчинить, буває, двері матусиної кімнати, нечутно прокрадеться в куточок, сяде й, немов зачарований, не зводить очей з маменьки, покуда вона пише або возиться з рахунками. Але Орися Петрівна вже й тоді з какою-то підозрілістю ставилася до цим синовним запобіганням. І тоді цей пильно спрямований на неї погляд здавався їй загадковим, і тоді вона не могла визначити собі, що саме він виливає: отруту або синовнюю шанобливість”. Прізвиська ці відразу ж розкривають сутність героя. Порфирій не був Іудою, а саме Иудушкой. Він був позбавлений того розмаху, що відрізняв похмуру фігуру, відбиту в Євангелії. Иудушка жодного великої провини за все життя не зробився

Зрадництво невід’ємна властивість його особистості. Він віддає всіх і завжди. Але й особистість, і вчинки його настільки крейди, буднични, повсякденні, що викликають не стільки обурення, скільки почуття бридливості й огиди. Иудушка ханжа, лицемір, капосник і пустослов. Иудушка продукт матеріалізації гнилих випарів головлевского гнізда. Прослуживши більше тридцяти років у департаменті, він у досконалості опанував формальної, показушной діловитістю, що так цінується начальством. Иудушка дослужився до генеральського чина

Вийшовши у відставку й оселившись у Голів леві, він повністю зрадився безконтрольного ледарства, що мала “всі зовнішні форми посидющої, непосильного праці”. Було щось павукове у звичках Иудушки, у способах нападу на жертву. Иудушка, намітивши чергову жертву, починає кружляти навколо її й присипляти її пильність клейкою патокою словесного гною. Тому в мовленні Иудушки переважають зменшувальні, ласкательние суфікси, пришепетивающие словесні звороти. Він майже ніколи не говорить: бог, мужик, масло, хліб. У його вустах слова постійно знаходять елейно-сюсюкающий вид: боженька, мужичок, маслечко, хлібець

Виступаючи в ролі кровопивушки, він обставляє свої дії найлютішого лихваря так, щоб за формою вони виглядали актом християнського благодіяння. Так він надходить завжди. Йому потреби ні, що у святість його вчинків ніхто не вірить. Для нього важливо, щоб за формою все обстояло як покладено. Иудушка ограбував власну матір і вигнав її з будинку, але проробив все це, дотримуючи видимості самої відданої синовней шанобливості. У житті Иудушка актор. Він постійно грає в інсценованій їм комедії роль, і притім завжди саму підлу. Иудушка релігійний, але й з Богом він лицемірить, охоче беручи участь у розігруванні обрядової сторони релігії. Він знає масу розхожих афоризмів, затертих прописних істин, якими відгороджується від необхідності приймати неугодні йому рішення

У Головлево зненацька приїжджає Петенька, молодий офіцер, єдиний оставшийся в живих син Иудушки. Батько заздалегідь вирішує: якщо син приїхав за грішми, відмовити. Він репетирує сцену майбутньої розмови, підбирає афоризми, від яких, як від непробивної броні, відскакують всі резони. Не одержавши від батька допомоги, Петенька гине. Коли при аналогічних обставинах застрелився старший його син, Володя, Иудушка отслужил по ньому панахиду. Так само він надійшов і цього разу. Ні каяття, ні каяттів совісті: він надійшов за законом. Иудушка любить посилатися на закони. Закон, як і Бог, що не сходить із його мови, його моральна опора, точніше, основа його аморальної філософії

Кінець Иудушки закономірний. Він, все життя чтивший церковну обрядовість, умирає без покаяння. У глуху ніч відправився Порфирій попрощатися з могилою матері, а ранком знайшли в дороги засипаний мокрим снігом покляклий труп. Виявилося, що совість в Иудушки не начисто була відсутня, а тільки була загнана й позабута. Але було вже пізно. Занадто довго він грішив, щоб можна було щось змінити й виправити. Цим завершальним штрихом, що свідчить про здатності автора проникати в самі потаєні глибини людської психології, Салтиков-Щедрин підбив підсумок похмурої й заплутаної історії деградації особистості в буржуазному світі

Орися Петрівна глава сімейства, все своє життя, що поклала на округлення володінь. Ця владна жінка протягом тривалого часу одноосібно керувала великим маєтком і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити свій стан. Пристрасть до нагромадження взяли в Орисі Петрівні верх над материнськими почуттями. Наприклад, її реакцію на смерть дочки Салтиков-Щедрин показує як почуття невдоволення насамперед тим, що покійниця залишила їй своїх двох щенят. Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушничанью заради кращого шматка на блюді

Діти розділялися на мазунчиків і осоружних. Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їхнє природне почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у цій сім’ї. І все це робилося заради сімейного благополуччя, тобто для блага цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням

Зовсім забитий і пішов у себе Пашка-тихоня, прожив куплений йому матір’ю будинок у Москві й животіє Степанк-бельбас, осоружний син; на кислому молоці й попсованій солонині виховуються сиротки внучки. Такі попередні підсумки поміщицького виховання

Від глави до глави малює Салтиков-Щедрин картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за інший смертей членів головлевского сімейства. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився про самітність Степанк-бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі: знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з’являються підсумки її діяльності, що була підпорядкована безсердечній корисливості й формуванню нелюдів

Найстрашніший з них Порфирій, ще в дитинстві прозваний у сім’ї Иудушкой. Деспотична обстановка в сім’ї привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матір’ю, лабузнився, показував, що він весь слухняність і відданість. Удавана шанобливість як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання це спосіб, що, усе більше розвиваючись надалі, зробив Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він став власником Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской сім’ї на самітність і животіння й сам зробився владарем всіх головлевских багатств

Письменник неодноразово повторює порівняння Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв. Иудушка садист, він знаходить у стражданнях інших насолода. Його моральне збідніння так велике, що без найменшого здригання, прикриваючи ласкавими мовленнями своє щире я, Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів Володимира, Петра й дитину Володьку

Иудушка пустослов. Він зудил, набридав, тиранив своїми мовленнями навколишніх. Він може словами, як говорить про нього один селянин, згноїти людини

Але запас його слів визначається запитами павука-поміщика й тому вкрай бідний. По визначенню Салтикова-Щедрина, Иудушка не просто говорить, а виливає маси словесного гною. Свої лиходійства Иудушка робить як самі звичайні справи, потихонечку так полегонечку, а що найжахливіше за законом. Так письменник показував захищеність Иудушки-кровопийца законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими прописними істинами, як шанування сім’ї, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридично всі їм дотримується правильно.

Письменник показав в особі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль і закон. Своїм добутком письменник-сатирик виніс смертний вирок історично приреченому класу кріпосник^-кріпосників-поміщиків-кріпосників