Сила поезії Тичини
Скільки поколінь юних читачів учить ці рядки на пам’ять! Тичина не відразу став улюбленим поетом молоді. Поет був майстром лірики політичної, цивільної, філософської. А поруч із політичними віршами з’являлися вірші про любов:
Не дивися так радо
Яблоневоцветно.
Стогнуть зорі, як пшениця:
Буду я журитися
Найвидатнішим явищем ранньої поезії Тичини була поява в 1918 році першої книжки “Сонячний кларнет”. “Ніколи не забуду, – згадував М. Бажан, – тої безсонної ночі, коли мій друг приніс мені книжку з ясними соняшниками
Подивилася ясно, – запекли скрипки!
Обійняла востаннє, – у моїй душі
Ліс мовчав у сумі, у чорному акорді
Запекли скрипки в моїй душі
Тичина відрізнявся природженим талантом мислити музичними описами; йому властива
Знав я, знав: навіки, – промені, як вії!
Більше не побачу, – сонячних очей
Буду вічно сам я, у чорному акорді
Промені, як вії сонячних очей!
Сила поезії Тичини була, є й буде в тім, що її висока ідейність пройшла крізь розум, серце й волю поета, а тому важко провести грань між ним і його ліричним героєм. От вірш “Я стою на кручі…”
Я стою на кручі!
За рікою дзенькоти:
Чекаю твоїх вітрил я
Тінь там тоне, тінь там десь…
Випливають хмари
Смуток росте, немов колосся:
Хмари закривають хвилі
Смутно, сам я, світлий сон…
Автор використовує повторення однорідних приголосних звуків (алітерація), які підсилюють смуток:
Вірю яснозорно
За рікою дзенькоти:
Сплю волосожарно
Тінь там тоне, тінь там десь…
Припливеш, притечеш
Смуток росте, немов колосся:
З пісень про сонце!
Смутно, сам я, світлий сон…
Багато його віршів, у яких звучить гімн життя, весні, любові, що обновляє й підносить душу людини, давно стали улюбленими, особливо для молоді