Шкільний твір на тему: Мотиви ранньої поезії П. Г. Тичини

Початок XX сторіччя в українській літературі ознаменувалося появою й твердженням цілого сузір’я поетів. У ньому яскравою зіркою засяяло талановите слово П. Г. Тичини. Це поет незвичайний, самобутній, складний поет-гуманіст. Його потрібно серцем відчути, розумом осягнути. Сповнене філософським змістом, художньо завершене слово поета звучить ніжністю й любов’ю, правдою й добром. Максим Рильськ, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії Павла Тичини, дуже вдало назвав її “музичною рікою”.

Він мав на увазі насамперед те,

що творчість одного з найбільших поетів нашого століття не просто дивно музично, виткано із численних пісенних образів, а й передає вічний космічний ритм миру, переливається й пливе, як музична ріка. Сьогодні ми говоримо про неоднорідність поезії Тичини – поезії не завжди рівної, часто суперечливими, здавленими гнітючими силами тоталітаризму. Але всі те краще, що створив наш поет, стало надбанням української культури. Більшу силу таланта Павла Григоровича підтверджують його ранні добутки. Ця лірика охоплює 20-і року нашого сторіччя. Автор у ній виступає як син своєї землі, щирий і ніжний, вірний і правдивий. Олесь

Гончар високо й мудро оцінив особистість Тичини як художника слова:

“… Павло Григорович як людина була начебто продовженням своєї поезії. Це один із самих моральних наших поетів, співак тієї яблонецветности, що, переходячи з покоління в покоління, і нині здатна хвилювати підростаюче юнацтво, очищати й надихати кожного, чия душа сприйнятлива для прекрасного”.

Розглядаючи ранню лірику поета, ми бачимо велике багатство його художнього миру. Емоційно піднятим образом починається вірш Тичини “Молодий я, молодий”, що не ввійшло ні в перший, ні в наступні збірники. Ще помітна в ранніх добутках печатка учнівства, пошук свого шляху в поезії. І була в них і світлу тональність, що передає бентежні очікування юнаків майбутнього. Можливо, найбільше виразно духовний мир ліричного героя ранніх добутків розкривається в поемі “Як не горю – я не живу”. Цей вірш передає хвилювання душі людини у виборі своєї життєвої позиції: “Як не горю – я не живу. Як не люблю – я не співаю. Але цього я ще не знаю, Тому що завжди я – Як полум’я”. Життєва позиція автора й визначає мотив його ранніх поем. Гордо зазвучав патріотичний мотив у таких віршах: “Не знаю й сам я, за що так люблю…”, ” Україна моя, моя дорога Україна”, “Не бував ти в наших краях”. Тут з’явився одухотворений образ рідної землі. Саме з рідною землею зв’язані Думи, мрії, очікування ліричного героя. Як син любить свою матір, так юнак любить свою Україну: тремтливо, ніжно й безкорисливо:

“За що ж так любити, за що так любити? Не знаю, не знаю! – але я люблю, И сили свої всі я їй віддаю, Їй пісні становлю, веселі: сумні…”.

Юнацьке захоплення овіяної мрією Україною природно переміняється гострою відповіддю й чужоземними недругами, і доморослим землячкам, які намагалися посміятися на патріотичними почуттями героя, “довести”, що Україна вмерла. Герой розуміє, що з людьми, які відреклися від рідної матері, не про що розмовляти. І тому у вірші “Ах, не смійтеся ви наді ною” він заявляє: “Не торкайте – прошу Вас – мою Україну: Тільки це моя втіха одна!”. Павло Григорович, будучи тонкою й ніжною натурою, не міг не передати у своїх віршах одне з найкращих людських почуттів – любов. “Ви знаєте, як липа шелестить?”, “Коли у твої очі дивлюся”, “Я сказав тобі лише слово”, – от ті перлини Творчості, у яких дзенькає струна серця. Майстерність поета проявляється тут у тім, що він уміло передає трепет і надії закоханих, глибину й щирість їхніх почуттів:

“Коли у твої очі дивлюся – Здається мені: Начебто бачу брильянтових зірок ціле море, Що десь там горять – посміхаються Чудові, ясні!..”. Ліричний герой в очах улюбленої, “чудових, ясних”, побачив і “небо прозоре”, і теперішнє чудо – “брильянтових зірок ціле море!”.

Але коштує їй заговорити, як відразу ж розкривається щиросердечна вбогість обраниці, і відразу представляється затуманене осіннє поле. У вірші протипоставлені почуття героя, викликані зовнішньою красою дівчини, її внутрішньому миру. Піднесено звучить тема любові в іншому вірші – “Я сказав тобі лише слово…” Ліричний герой, серце якого співає від щастя – радості, зізнається: “Переповнений любов’ю, Я відкрив любові книгу”. Для Тичини мир був сповнений красою, сонцем, радостями. Сповнений так щиро, що все це й дотепер ллється через край – і вічно буде литися, даруючи людям живу воду пізнання й радості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Шкільний твір на тему: Мотиви ранньої поезії П. Г. Тичини

Categories: Нові твори

Links