Сила ораторського мовлення, по Цицерону
Цікаво філософське міркування Цицерона про моральність і красномовство: “Щирий оратор повинен досліджувати, переслухати, перечитати, обговорити, розібрати, испробовать усе, що зустрічається людині в житті, тому що в ній обертається оратор, і вона служить йому матеріалом. Тому що красномовство є один з вищих проявів моральної сили людини; і хоча всі прояви моральної сили однорідні й рівноцінні, але одні види її перевершують інші по красі й блиску
Таке й красномовство: опираючись на знання предмета, воно виражає словами наш розум і волю
Цицерон неодноразово підкреслює, що мовлення повинна бути як можна більше захоплюючої, робити як можна більше враження на слухачів і підкріплюватися як можна більшою кількістю доводів, тому що доводи – матеріал дійсно величезний і важливий
Філософ докладно говорить про красу мовлення, уважаючи, що краса мовлення складається насамперед як би з якоїсь загальної її свіжості й соковитості: її ніжність, її вченість, її шляхетність, її чарівність, її добірність, її чутливість або пристрасність, якщо потрібно – все це ставиться не до окремих її частин, а до всієї її сукупності. А от квіти слів і думок, що як би підсилюють мовлення, дожни не розсипатися по ній рівномірно, а розташовуватися з розбором так, як на якому-небудь убранні розташовуються прикраси й блискітки. Загальний тон мовлення варто обирати такий, який найбільшою мірою втримує увагу слухачів і який не тільки їх тішить, але тішить без пересичення
Цицерон – проти солодкуватості й млявості ораторського мовлення, – за те, щоб вона була й динамічна, і гарна, і приємна, але її приємність повинна бути строгої
Він виділяє слова прості, уживані звичайно, серед яких теж повинен вироблятися відбір, і вирішальної при цьому повинне бути слуховое враження (уникати затасканих і слів, що приїлися, користуватися яскравими, у яких є повнота й звучність), виділяє маловживані й новостворені слова, а також слова в переносному значенні
Автор у трактаті “Про оратора” грунтувався на деяких теоретичних дослідженнях своїх попередників і на практичних шкільних підручниках, на грецькій і римській ораторській традиції й кращих зразках ораторського мистецтва, на своєму практичному досвіді. Цицерона можна вважати творцем своєї риторичної теорії, що він найбільше повно виклав у цьому трактаті
Трактати “Брут” і “Оратор”, написані в 46 р. до н. е., він обертає до Бруту, представникові нового, аттического плину, захищаючи свою точку зору. Ціль цих творів – обгрунтувати законність і перевага того ораторського ідеалу, шляхи до якого Цицерон указав у діалозі “Про оратора”. Обгрунтовує він цей напрямок і з погляду історичної (в “Бруте”), і з погляду теоретичної (в “Ораторі”). У діалозі “Брут, або Про знаменитих ораторів” Цицерон перераховує майже всіх знаменитих ораторів – понад двісті – у хронологічному порядку з короткими характеристиками кожного. Для Цицерона римське красномовство – предмет національної гордості, і він щасливий стати першим його істориком. Ця праця – Твір критичне й полемічне, що має своєю метою не тільки характеристику ораторів, але головним чином захист і розвиток тих ідей, які висловлені в попередньому трактаті
У своїй історії красномовства він малює продуману картину історичного прогресу й поступового сходження красномовства від незначності до досконалості. Красномовство для Цицерона – як і раніше не самоціль, а лише форма політичної діяльності, і доля красномовства нерозривно пов’язана з долею держави. Розвиток римського красномовства, уважає Цицерон, визначається насамперед внутрішніми причинами – широтою й глибиною засвоєння грецької культури й розвитком культури римської. На прикладах критичного розбору мовлень грецьких і римських ораторів він ще раз затверджує ідеї, які висловлені їм у трактаті “Про оратора”.
“Оратор” – завершальний добуток риторичної трилогії Цицерона. Спочатку він малює образ доконаного оратора, однак робить застереження: “Створюючи образ доконаного оратора, я обрисую його таким, яким, бути може, ніхто й не був”.
У цьому трактаті найбільше Цицерон говорить про словесне вираження й про ритм, що диктується його прагненням довести аттицистам – а саме із цих питань ішов суперечку – свою правоту: він прагнув відстояти своє право на величний і пишний склад, відвівши докори в азианстве й викривши недостатність і слабість проповедуемой аттицистами простоти. Він висуває як аргумент елліністичне вчення про три стилі красномовства: високому, середньому й простому. Простий стиль покликаний переконати, середній – усладить, високий – схвилювати й захопити слухача
Цицерон бачить красу мовлення в її свіжості, соковитості, ніжності, ученості, шляхетності, чарівності, добірності, пристрасності, причому “квіти слів і думок” повинні розподілятися в мовленні “з розбором”. Словесні накопичення, мовлення, розцвічене надмірно яскравими фарбами, не доставляє тривалого задоволення, пересичує слухачів, дратує їх. По цих поглядах Цицерона не можна було прилічити ну до аттицистам, ні до азианцам. Він створив свій власний стиль і вимагав розумного вживання “квітів красномовства. Він продемонстрував глибоке проникнення в сутність ораторського мистецтва, створивши ораторську теорію на основі свого багатого досвіду. Блискучий теоретик, він узагальнив і критично переосмислив погляди на ораторське мистецтво теоретиків і практиків красномовства, шляхом ретельного аналізу зіставив різні точки зору, створив свою теорію
(1 votes, average: 5.00 out of 5)