Сила духу за віршем “Минають дні, минають ночі…”
Кожен твір Тараса Шевченка – окремий світ. Це окремий настрій, окрема символіка, навіть окрема філософія. Але водночас це частина великої життєвої прав-норамного зображення тогочасного життя українців, хай яким сумним воно нездавалося, цілісна життєва філософія. Це філософія людини сильної духом, людини, бачить несправедливість і не може миритися з нею. “Минають дні, минають ночі…” – один з найвідоміших творів Шевченка. Але, б разів його не було прочитано, скільки б разів його не було вміщено у підручниках і хрестоматіях, зрештою,
Ця поезія, здавалося б, не містить
Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої, Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої!
Коли я прочитав ці рядки, в голові зароїлося безліч думок. Що робить звичайна людина, коди їй здасться, що світ несправедливий, що настала чорна смуга. Людина галасує, що є сили: “Дайте мені спокій!” Я думаю, багато хто підпишеться під ним “дайте мені спокій”. Виявляється, є люди, які найбільшим злом вважають оцей “спокій” – примарний спокій як втілення пасивності, бездіяльності. І хотілося б сказати, що кожен має керуватися цими рядками у своєму житті, кожен має заперечувати бездіяльність духу і “гнилою колодою” по світу не валятись. Але насправді, не кожному це під силу. Добре це чи погано, але далеко не кожен спроможний знайти в собі сили па такого ставлення до власної долі й власного життя. Мабуть, це природно. Мабуть, так влаштована людина, тобто звичайна людина. Мені здасться, що ці рядки здатен щиро вимовити один із мільйонів. Але ж саме “один із мільйона” і творить долю народу, і бореться проти несправв ливості, і має таку силу духу, аби не миритись і не коритись попри все.
Коли сучасні читачі стверджують, що поезія Шевченка відображає реалія, яка давно не існує, що вона застаріла і має цінність хіба у межах історії літератури, окрім щирого обурення, я завжди має бажання показати таким горе-читачам вірш. Якщо прочитати цей текст, тобто прочитати не сукупність літер на папері, а зміст (з великої літери, бо у поезіях Шевченка нема змісту, є тільки зміст), – ці власне переживання ми побачимо у цих рядках, точніше, поміж ними.
Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати І спати на волі.
Варто пам’ятати ці рядки. Бо дійсно, чи не страшно, чи не соромно, маючи усі умови, усі права і свободи, все ж не використовувати їх на добро собі та світові. Люди, які прагнуть, аби їм “дали спокій”, чомусь забувають, вони втратять повагу сучасників і пам’ять нащадків.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)