Шлях Раскольникова від жалю знедоленим до ідеї “крові по совісті”
Раскольников перебував у такому положенні, при якому усі кращі сили людини повертаються проти неї самої та утягують її у безнадійну боротьбу із суспільством. Самі святі почуття і самі чисті прагнення, які звичайно підтримують, підбадьорюють і облагороджують людину, коли людина втрачає можливості доставляти їм правильне задоволення. Д. Писарєв. Роман “Злочин і покарання” був написаний Ф. М. Достоєвським в 70-і роки XІX століття. У цей час письменник міркує про моральні наслідки повсюдного зубожіння, росту злочинності і народного пияцтва,
І тому письменник вважає, що не випадково ця епоха породила таких людей, як Раскольников. Достоєвський у своєму романі зображує зіткнення теорії з логікою життя. Головна думка роману розкривається як зіткнення людини, одержимої вкрай злочинною теорією, з життєвим процесом, що відкидає цю теорію. Як же йшов головний герой роману до цієї теорії? Герой Достоєвського затверджує своє право пролити
Раскольников ділить людей на негідників і не негідників. Його хвилюють розходження бідності і багатства, щастя й нещастя, долі й знедоленості. Він перестав боятися яких би те не було перешкод і стискувати себе якими б те не було нормами – аби тільки не примиритися з “мерзенної”, з несправедливою дійсністю, аби тільки не пройти по світу “негідником”. Раскольников вже давно виношував у голові свою жахливу ідею і свій жахливий задум, але все це до пори до часу залишалося похмурою фантазією, не більше того. Він вже зустрівся з Мармеладовим, вже серце його простромили крики принижених і ображених, а він ще нічого не вирішив. Але от прийшов лист від матері. Він залишився наодинці з ним, він прочитав наївну і жорстоку по правді своєї сповідь, і вона поставила його на фатальну межу: або упокоритися перед долею своїх рідних і перед законом, що царює у світі, або спробувати щось зробити для порятунку своїх близьких і тим самим повстати проти царюючої у світі закономірності. “Не хочу я вашої жертви, Дунечка, не хочу, мамаша! Не бувати тому, поки я живий, не бувати, не бувати!” Давня туга, давні думи, що терзали його, сконцентрувалися в одному пункті. Те, що місяць тому назад і навіть ще вчора було тільки “мрією”, теоретичним припущенням, стало у дверях і вимагало під погрозою загибелі найближчих людей, негайного розрішення, негайної дії. Раскольников просто так нікого б не вбив, навіть у випадку самозахисту. А от за матір, за честь сестри, охороняючи дитину, за ідею готовий вбити – і вбив. Напередодні злочину Раскольникова звучить фраза, підслухана їм у трактирі: “Вбий її й візьми її гроші, – для того, щоб з їхньою допомогою присвятити потім себе на служіння всьому людству і спільній справі”.
Раскольников вирішує “відразу” вчинити злочин, щоб себе перевірити і у той же час, щоб уже “почати”. Він задумав вбити стару процентщицю – злу, що безсоромно грабує людей, – як би “помститися” їй за знедолених. Разом з тим, він збирався за допомогою грошей старої допомогти бідним і нещасним, зм’якшити життя матері і сестри, створити собі незалежний стан, щоб потім використати його для “щастя усього людства”. Страшний сон сниться Раскольникову ще перед “справою”, сон, у якому мучать маленьку, худу селянську клячонку, – символічний сон, що увібрав в себе усі його думи про зло і несправедливість у світі. Такі сни не сняться людям, що втратили всяку совість і примирилися з віковічною і загальною неправдою світового порядку. Раскольников зважився прокласти шлях у майбутнє не разом з важкою й порівняно що повільно видозмінювалася передовою суспільною думкою, а поодинці. Зважившись на вбивство, Раскольников повинен був відмовитися від демократичних соціально-утопічних мріянь, які з особою силою спалахували у його свідомості, коли він стояв і думав на березі Неви.
Та й саме рішення вбити могло виникнути тільки тоді, коли він визнав своїх колишніх товаришів неспроможними перед світовим злом, коли він дійшов висновку, що шлях утопії – це у підсумку шлях капітуляції перед дійсністю. “Теорія” для Раскольникова, як і для Базарова у романі “Батьки і діти” І. С. Тургенєва, стає джерелом трагедії. В ім’я людей Раскольников змушує себе переступити закони людяності – вбити. Але він не може перенести моральної ваги свого вчинку. Страшні страждання совісті – його покарання.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)