Шинель (стисло)
“…В одному департаменті служив один чиновник; чиновник не можна рказать щоб дуже чудовий, низенького росту, кілька рябуватості, аесколько рудуватий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеликою Лижин на лобі, з зморшками по обидва боки щік і кольором обличчя що називається гемороїдальним “. Прізвище його було Башмачкіна, ім’я – Акакій. Коли дитину хрестили, матері запропонували на вибір якісь вже дуже дивні імена, начебто Мокка, Сосса, Хоздазата… Тоді й було вшено, що хай дитина прозивається як батько його – Акакій. Коли
Один молодий чоловік, який, за прикладом інших, дозволив було собі посміятися над ним, раптом зупинився, як ніби пронизаний, і з
“Є в Петербурзі сильний ворог усіх, які отримують чотириста рублів в рік платні або близько того”. Це мороз. Акакій Акакіезіч з деяких пір почав відчувати, що його якось особливо сильно почало припікати в спину і плече. Виявилося, справа в повністю продірявився шинелі. Кравець Петрович навідріз відмовляється її “лагодити – необхідно шити нову. А для цього потрібно вісімдесят карбованців. Гаразд, половина є. Звідки? Акакій Акакійович з усякого витрачають рубля відкладав по грошу в невеликий ящичок. Та ще в премію дали не сорок п’ять, а цілих шістдесят карбованців, так що зміг віддати борги, та ще дещо залишилося. До всього іншого, Акакій Акакійович вирішив зменшити звичайні витрати: перестав пити чай і запалювати свічки по вечорах, ступав по бруківці обережно, щоб не стерти підошви. Прийшовши додому, відразу знімав білизну, щоб не заношувати, і сидів у старому халаті. Він жив мрією про теплу шинелі на ваті, на міцній підкладці. Ще якихось два-три місяці невеликого голодування – і у Акакія Акакійовича набралося близько вісімдесяти рублів. Разом з Петровичем вони пішли по крамницях, купили сукно, коленкор на підкладку і кращу кішку на комір. Шиття зайняло два тижні. Петрович взяв за роботу дванадцять карбованців.
І ось, ймовірно, в день найурочистіший в житті Акакія Акакійовича Петрович приносить йому додому шинель, як раз перед тим як йти до департаменту, куди Акакій Акакійович і пішов. А Петрович милувався здалеку своєю роботою. У департаменті всі стали вітати Акакія Акакійовича, навіть стали говорити, що нову шинель треба спорскати. Акакій Акакійович був цілком розгублений. Тоді помічник столоначальника, щоб показати, що він не гордий, запропонував зібрати вечірку у себе, тим більше що у нього самого іменини. Акакій Акакійович ніяк не зміг відмовитися. Цей весь день був для нього точно найбільший урочисте свято. Повернувшись зі служби додому, він вже нічого не став переписувати, а трохи поблаженствовал в ліжку. Після обіду пішов у гості. Йти було далеко, тому що Акакій Акакійович жив на безлюдній околиці. Але в міру наближення до квартири чиновника вулиці ставали жвавіше, населення і сильніше освітлені. Акакій Акакійович дивився на все це як на новину. На вечорі Акакій Акакійович відчував себе незатишно, йому хотілося скоріше піти, але його затримали аж до півночі. Нарешті він потихеньку надів свою шинелю і вийшов на вулицю.
Освітлені квартали він пройшов у хорошому настрої, але далі потягнулися темні вулиці. На площі до нього підскочили якісь люди з вусами, зняли з нього шинель і штовхнули в сніг. Акакій Акакійович закричав, підбіг до будочник, але той не поворушив і пальцем. У скоєному безладді повернувся він додому. Від приватного пристава допомоги чекати нічого. Йому порадили йти до значного особі, який зробився таким недавно, а раніше був незначний. Людина цей з рівними собі була людина начебто і нічого, але як тільки траплялося йому бути в суспільстві, де були люди хоч одним чином нижче його, так він був просто хоч з рук геть. Ось до нього-то і йде бідний Акакій Акакійович. Генерал обходиться з ним вкрай грубо, і як зійшов зі сходів, як вийшов на вулицю, нічого вже цього не пам’ятав Акакій Акакійович.
На другий же день виявилася у нього сильна гарячка. У маренні він замовляв собі шинель у Петровича, щоб була з пастками для злодіїв, то здавалося йому, як він стоїть перед генералом. Нарешті він помер. “І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, нібито в ньому його і ніколи не було. Зникло й сховалося істота, ніким не захищене, нікому не дороге… ” У департаменті про нього схаменулися лише на четвертий день.
Але це не все. “По Петербургу пронеслися раптом чутки, що у Калинки-ва мосту і далеко подалі став показуватися ночами мрець у вигляді чиновника, який шукає якийсь утащенной шинелі і під виглядом стащенной шинелі здирають з усіх плечей, не розбираючи чину і звання, всякі
Шинелі… “
Генерал, у якого був з проханням Акакій Акакійович, скоро відчув щось подібне до жалю. “Через тиждень він навіть надіслав до нього цншовніка дізнатися, що він і як і чи не можна в самому справі чим допомогти йому; коли донесли йому, що Акакій Акакійович помер раптово в гарячці, чув закиди совісті і весь день був не в дусі”. Але потім розвіявся у приятеля. Одного разу генерал вирушив до своєї приятельки, сів у сани і поїхав. “Раптом відчув… що його вхопив хтось вельми міцно за комір. Обернувшись, він помітив людину невеликого зростання, у старому поношеному віцмундирі, і не без жаху впізнав у ньому Акакія Акакійовича “. Генерал сам скинув з плечей свою шинель, тільки б забратися подалі. Ця подія сильно подіяло на нього. Він навіть став набагато рідше говорити підлеглим: “Як ви смієте, чи розумієте, хто перед вами?” “Але ще більш чудово те, що з цих пір зовсім припинилося поява чиновника-мерця”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)