У кожного народу та в кожної доби свої уявлення про Добро і Зло, своє розуміння честі й сили, провини й спокутування. Але які б ідеальні уявлення не існували, які б світлі чи темні фарби люди для цього не використовували, я впевнена, що конкретна людина сприймає Добро і Зло не застиглим, статичним монолітом, а бачить у них відтінки та напівтони, йде на шляху до розуміння цього на компроміси, зазнає розчарування, укріпляє чи, навпаки, втрачає віру у краще, бореться за свій ідеал або відступає від нього. Однозначних рецептів у житті немає. Тому й шлях
до своєї мети в кожного свій, власний, і засоби боротьби на цьому шляху свої. Іноді можна почути: “Мета виправдовує засоби”. А якщо подумати: чи можна дійти до світлої мети, торкнутися ідеалу чистоти брудними руками? Мабуть, тому нас приваблюють твори, де герої вирішують подібні проблеми. Мабуть, тому й через п’ять століть здається сучасником шекспірівський Гамлет. Його особистість цікава і близька, зрозуміла і таємнича. Він і сьогодні жива людина! Можна погоджуватися з його вчинками й думками, можна засуджувати й зовсім не сприймати їх, але про них хочеться міркувати. Вражає шлях Гамлета до Істини,
його страх перед можливою помилкою – не за себе, а за іншу людину, навіть ворога. Не відкидаючи можливості появи Привида й розмови з ним, герой перевіряє його версію, як слова будь-якої людини. Хоч би Клавдій був йому тричі неприємний – на людину не можна зводити наклеп, Вражає при цьому його винахідливість, талант психолога й режисера ситуації, коли дає завдання акторам розіграти епізод отруєння свого батька, щоб бути впевненим у своєму праві карати. Показне божевілля Гамлета – теж своєрідна “пастка”, що примушує інших героїв розкритися. Крім того, божевілля Гамлета символічне: у Шекспіра божевільні і блазні – носії справедливості, наймудріші. Правда, не дуже розмірковуючи, чи можна заколоти Полонія – лицемірного міністра (пам’ятаєте його діалог із Гамлетом про хмарки?), вважаючи, що за килимом сам Клавдій, Гамлет навіть аніскільки не шкодує, що вбив людину, та ще й батька своєї коханої: Ты, жалкий, суетливый шут, прощай! Я метил в высшего, прими свой жребий. Вот как опасно быть не в меру шустрым. Напевне, він так спокійно сприймає свою помилку, а потім так стримано переживає смерть Офелії, бо вже зробив для себе важкий вибір: “Бути чи не бути?” “Не бути” – значить “покориться, пращам и стрелам яростной судьбы”, терпіти…глумленье века, Гнет сильного, насмешку гордеца, Боль презренной любви, судей медливость, Заносчивость властей и оскорбленья, Чинимые безропотной заслуге… “Бути” – значить, “ополчась на море смут, сразить их Противоборством”. Ми відчуваємо, наскільки важко для Гамлета зробити цей вибір. Не тому, що він не вірить у власні сили й не розраховує вистояти проти Зла й перемогти. Тому, що він знає: захищаючи Добро, йому треба ставати жорстоким і нещадним. Гамлетові моторошно: а якщо те світле, за що він бореться, щезне в ньому самому під натиском тієї жорстокості безповоротно? Його короткий життєвий шлях – гуманного, талановитого юнака, філософа, мрійника, який ладний був творити й будувати – став дорогою воїна з мечем у руці, що втратив усе: батька, матір, друзів, кохану, навіть саме життя. Усе, крім честі, гідності й віри. Гамлет намагався відкрити матері очі на події, але королева обрала чоловіка і трон, зрадивши сина. Це Гамлет ставить теж у провину Клавдієві. Кохана збожеволіла після смерті вбитого ним батька, але вона теж готова була зрадити його, погодившись доносити Полонію всі слова Гамлета. Два шкільних товариші – перш за все придворні, бо, не вагаючись, везуть Гамлета в пастку, на вірну смерть. Упевнившись у цьому, Гамлет підмінює наказ: В том и забава, чтобы землекопа Взорвать его же миной; плохо будет, Коль я не вроюсь глубже их аршином, Чтоб их пустить к луне. Шляхетний юнак Лаерт, не роздумуючи, викликає Гамлета на дуель. Помета за батька цілком зрозуміла, але ж навіщо зброєю високого почуття обирається зрадницьки отруєна рапіра? Тільки перед смертю, переживаючи справедливість Божого покарання, Лаерт не просто зізнається Гамлету – він цілком виправдовує суперника: Простим друг другу, благородный Гамлет. Да будешь ты в моей безвинен смерти И моего отца, как я в твоей! “Бути” для Гамлета ще й в тому, щоб довести до кінця високу помету, відплатити по заслузі Клавдієві, а також розповісти світові правду про себе. “Бути” – ще й в тому, щоб вирішити долю своєї країни, віддаючи свій “вмираючий голос” Фортинбрасові, бо немає гіршого для держави, як залишитися серед розбрату. Він сприймає Фортинбраса не як ворога, а як гідну мужню людину, що прийшла помститися за батька, схожу за долею на нього самого. Тобто Гамлет реально сприймає ситуацію, не вигадуючи абстрактного суперника. Гамлет не хотів бути воїном – йому довелося стати ним. Він не встиг створити добре й прекрасне – він ціною свого життя розчистив для нього місце, зберігши добро у власній душі.
