Що являє собою реальний мир “Мертвих душ”?
Це мир, типовими представниками якого є Манилов, Ноздрев, Собакевич, поліцмейстер, прокурор і багато хто інші. Гоголь описує їх зі злою іронією, не щадячи й не жалуючи. Він показує їх смішними й безглуздими, але це сміх крізь сльози. Це те страшне, що завжди було зайвим для Росії. Реальний мир “Мертвих душ” страшний, огидний, божевільний. Це мир, позбавлений духовних цінностей, мир аморальності, людських недоліків. Зрозуміло, що цей мир не місце для гоголівського ідеалу, тому його ідеал у першому томі “Мертвих душ” перебуває тільки в ліричних
Поміщики, жителі губернського міста N, не єдині мешканці реального миру. У ньому живуть також і селяни. Але Гоголь ніяк не виділяє живих селян з юрби аморальних маниловцев, ноздревцев і прокурорів. Живі селяни в дійсності з’являються перед читачем як п’яниці й невігласи. Мужики, що сперечаються, чи доїде колесо до Москви; безглузді дядько Митяй і дядько Миняй; кріпак Манилова, що проситься на зароботки, а сам що йде пиячити, всі вони не викликають симпатій ні в читачів, ні в автора: він описує їх з такою ж злою іронією, як і поміщиків
Але
В “Мертвих душах” виразником ідеального є народна Росія, описана в ліричних відступах. Гоголь представляє свій ідеал як би у двох ракурсах: як узагальнений образ народу в ліричних відступах, як конкретизацію цього ідеалу в образах мертвих селян, “мертвих душ”. У заключному ліричному відступі гоголь зауважує, що така “птах-трійка”, що летить по неосяжних просторах, “могла тільки у жвавого народу народитися”. Там, де Чичиков, переписуючи імена тільки що куплених їм мертвих селян, малює у своїй уяві їхнє земне життя, Гоголь представляє те, як вони жили, як зложилася їхня доля, як вони вмерли
Взагалі такі міркування не властиві Чичикову. Складається враження, що це міркує сам Гоголь. Образи мертвих селян у поемі ідеальні. Гоголь наділяє їх такими якостями, як богатирство й сила. Богатир-тесля Степан Пробка. От як говорив про нього Собакевич: “Адже що за силища була! Служи він у гвардії, йому б бог знає що далечіні, трьох аршинів з вершками росту!” А які працьовиті, умілі люди ці швець Максим Телятників, каретник Михєєв. важко не помітити, з яким восторгном автор пише про цих мужиків! Він жалує їх, співчуває їхньому важкому життю. Гоголь протиставляє цей мертвий народ, але з живою душею, живому народу поеми, чия душа мертва
В “Мертвих душах” Гоголь показує нам не тільки дивну дійсність російського життя, але й одночасно в мерических відступах Гоголь малює нам свій ідеал майбутньої Росії й російського народу, що дуже далекий від сучасного життя. Імовірно, що в другому, спаленому томі Гоголь задумував перенести цей ідеальний образ у реальне життя, втілити його в дійсність. Адже Гоголь гаряче вірив, що Росія коли-небудь вийде із цього жахливого миру, що вона відродиться, і ця мить обов’язково наступить. Але, на жаль, Гоголь так і не зміг знайти ідеальних героїв дійсності. У цьому й полягає трагедія всього його життя, трагедія Росії
И ми бачимо, що в описі хазяїв маєтків, їхніх захоплень і інтересів, проявляється здатність автора декількома деталями обстановки показати бездуховність і дріб’язковість прагнень, порожнечу душі. Від одного глави до іншої наростає викривально-сатиричний пафос Гоголя. Від Манилова до Собакевичу підсилюється відчуття омертвіння поміщицьких душ. Собакевич, по вираженню Гоголя, “чортовий кулак”. Невтримна пристрасть до збагачення штовхає його на хитрість, змушує вишукувати всі нові й нові засоби наживи. Те^-те-це-те й змушує його активно застосовувати нововведення: у своєму маєтку він уводить грошовий оброк. Як не дивно, але купівля-продаж мертвих душ його зовсім не дивує. Його цікавить тільки те, скільки він за них одержить. Ще одним представником поміщиків є Ноздрев. Це непосида, герой ярмарків, пиятик і карткового стола. Його господарство вкрай запущене
У відмінному стані перебуває тільки псарня. Серед собак він як “батько рідний”, серед великого сімейства. Доходи, одержувані із селян, він відразу пропиває. Це говорить про його моральне падіння, байдужність до людей. Зовсім інше відношення до господарства в Коробочки. Вона має гарненьке Село, у неї повний двір усякого птаха, є “просторі городи з капустою, луком, картоплею”, є яблуні й інші фруктові дерева. Коробочка не бачить нічого далі свого носа. Все нове лякає її. Це типова представниця дрібних закуткових поміщиків, ведучих натуральне господарство. Її поводженням керує також пристрасть кнаживе.
Повне моральне збідніння й втрата людських якостей характерні для Плюшкина. Думаю, письменник був прав, коли охрестив його “дірою на людстві”. Говорячи про Плюшкине, Гоголь викриває жахи кріпосного права. Главу про нього він уважав однієї із самих важких. Адже Плюшкин не тільки завершує галерею поміщицьких “мертвих душ” ця людина несе в собі найбільш явні ознаки невиліковної смертельної хвороби
Колись Плюшкин був працьовитим хазяїном, не позбавленим розуму й життєвої пильності. Але всі пішло порохом: розвалилася його сім’я й він залишився єдиним хоронителем і повновладним владетелем своїх скарбів. Постійна самітність підсилила його підозрілість і скнарість. Він опускався усе нижче й нижче, поки не перетворився в “діру на людстві”. Через що ж це відбулося? Я думаю, що тут діяли не тільки випадковості, але й умови життя. Гоголь повідомляє, що Плюшкин шахрай, всіх людей переморив голодом, що у в’язниці колодники краще живуть, чим його кріпаки
Гоголівська сатира адресована протиріччям самої дійсності. Деградуючі стани суспільства чітко обкреслені в різних групах персонажів: повітове дворянство, губернське чиновництво й дворянство, підприємці нового типу, двірські, слуги, селяни, столичне чиновництво й дворянство. Гоголь виявляє блискучу художню майстерність, знаходить дотепні прийоми викриття “антигероїв”: мовці деталі зовнішнього вигляду героя, співвіднесення його з певним типом людини. Мене вражає гоголівська здатність вкласти у вуста тупих обивателів викривальні мовлення
Самі ж вони навіть не підозрюють про те, що звичайні й звичні їхні просторікування виявляють насамперед їхню брутальність і безпросвітну дурість. У поемі навіть звичайні предмети побуту виконують різко викривальну функцію. Роздуму письменника звернені до загальних процесів дійсності. Він підкреслює страшну плутанину, безперспективність суспільних починань. Саме так сприймається оцінка роботи ради, “де постійно було помітно відсутності однієї речі, що у простолюд називають толком”. Повна відсутність користі так відкрито названа провідна риса безглуздої діяльності влада імущих
З величезною силою Гоголь висунув обвинувачення кріпосницькому ладу, режиму миколаївської реакції, всьому укладу життя, у якій маніловщина, ноздревщина, плюшкинское злиденність типові й повсякденні життєві явища. Поема потрясла всю Росію, тому що будила самосвідомість російського народу
(2 votes, average: 2.50 out of 5)