Що я зрозумів читаючи байки Дем’яна Бєдного
Дем’ян Бєдний у своїх байках завжди відштовхувався від конкретних випадків життя. Матеріал для них він брав звичайно з газетної хроніки. Повідомлення про окремий випадок ставало епіграфом до байки, сама ж байка зводила випадок до типового явища. Так, в епіграфі до байки “Будинок” повідомляється: “У шестиповерховому будинку м. Толкачева… відбулася катастрофа: обвалилися зводи, стелі й балки… внаслідок того, що від економії більша частина будинку побудована зі старої цегли”. Розповівши в байці про ті махінації, до яких прибігають
Чули? Скінчилася витівка з будинком кепсько: Будинок звалився. Тільки я перевірити не встиг: Не чи будинок те інший, а наш покуда цілий Що ж з того, що ціло? Обвалиться, напевно.
Неважко Догадатися, що поет натякає на царський будинок, байка й створена в період, коли готувалося святкування 300-річчя будинку Романових. У післямові до байки, написаній в 1909 році, поет із задоволенням помітив, що “у дванадцятому році був недурним пророком”. Епіграфи в байках Дем’яна Бєдного
Дем’ян Бєдний широко використав у байках традиційні прийоми, що йдуть ще від Эзопа й Крилова: алегорію, натяк, недосказанность, антропоморфизацию, однак у нього умовність цих прийомів ще більш очевидна. Так, побудувавши свою байку “Гуманність” на діалозі між собаками Барбосом і Трезором, він уже епіграфом до неї дає зрозуміти, що мова йтиме про святенництво царських законодавців: “С.-Петербурзьке суспільство піклування тварин повідомилася… що вішати бродячих собак – не гуманно. Зручніше користуватися ядушливим газом”. Мораль байки прямо перемикає думка читача на життя людей:
Сказати по совісті, не знаю я й сам, Кому заздрити хто повинен: люди – псам Иль пса-бурлаки – людям?
Байка з’явилася відгуком на Ленский розстріл робітників. Один з її персонажів прямо про це говорить, розкриваючи схований зміст епіграфа: “На Ленских копальнях… без шибениць, без газу, а живота позбавити зуміли місто відразу”. Часто в ролі персонажів байок Дем’яна Бєдного виступають речі – постіл, чобіт, ріжок, ложка, шпага, сокира й т. д., але й вони представлені як алегоричне відбиття громадського життя й соціальних конфліктів. Однак найчастіше в байках виступають люди – з іменами, із чіткими класовими характеристиками. Це й прості трудівники, що терплять нестаток і несправедливість, але вже розуміючі, хто їхній ворог (“Кубло”, “Травень”, “Правдолюб”), і вороги трудового народу – царат, капіталісти, кулаки, церковники (“Кубло”, “Хазяїн і батрак”, “Будинок”, “Синок”, “Свіча”, “Урожай”, “Хазяїн”),
Іноді один і той же персонаж проходить через кілька байок, що особливо підкреслює їх міцну життєву основу. Такий, наприклад, образ кулака Прова Кузьмича, показаного в різних життєвих обставинах, у різних історичних умовах, але з постійним авторським акцентом на незмінному в цій людині: жадібності, жорстокості, злісній ненависті до трудового народу (“Лихо”, “Палій”, “Витівник”, “Захист”). У декількох добутках зустрічаємо ми й попа Іпата
Велике значення мали ті байки Дем’яна Бєдного, у яких він коротко й дохідливо, в образній формі роз’ясняв гасла більшовицької партії, викривав антинародну політику буржуазних партій, політикові царату. Така байка “Шпага й сокира”, у якій проводиться думка про те, що народ лише шляхом збройного повстання, “лише сокирою собі добуде щастя й волю!”; “Постіл і чобіт”, що викриває антинародний характер столипінської реформи й одночасно манливих робітників і селян до єдності в боротьбі за щастя трудящих. У байці “Зозуля” (лютий 1912 р.) Дем’ян Бєдний покритикував кадетів, питавшихся представити Герцена своїм духівником. Тоді ж різку одповідь кадетам дав у статті “Пам’яті Герцена” (8 травня 1912 р.).
Природно, що вже сама тематика байок, їхня ідейна спрямованість визначала своєрідність їхньої форми, інтонацію, пафос, особливості кінцівок (“моралі”). На відміну від криловской, мораль байок Дем’яна Бєдного звучить не як повчання, а як заклик або прозорий натяк на конкретне політичне явище. Дем’ян Бєдний активно відгукнувся на імперіалістичну війну, зайнявши у відношенні до неї тверду більшовицьку позицію. Він сам був учасником війни. На фронті до фельдшера Придворову придивлялися як до “підозрілої особистості”, за ним почали стежити шпики. З антивоєнних віршів, написаних у перший період війни, удалося надрукувати лише дві – “Гармати й соха” і “Баталісти” – у харківській газеті “Ранок”, подалі від столичної цензури
(2 votes, average: 3.00 out of 5)