Справжнім відкриттям для мене в цьому році стало знайомство з творами персидського вченого та віршописця Омара Хайяма й азербайджанського мислителя і поета Нізамі Гянджеві. Відкриттям, тому що в їх творчості відбивається особливий менталітет східних народів, особлива духовність, особлива атмосфера. Усе це незвично для нашої європеїзованої свідомості. Крім того, завжди приємно розширити свій світогляд, своє знання про світ. “Схід – справа тонка”,- фраза, що добре запам’яталася нам по фільму “Біле сонце пустелі”. Дійсно, тут,
на Сході, цінують витонченний смак і тонку роботу, тонкий одяг і витончену мудрість. Саме поети – Фірдоусі та Навої, Сааді та Нізамі, Гафіз і Хайам – змогли у своїх творах визначити роль людини в навколишньому світі, оспівати силу розуму та почуттів. Їх лірика по-справжньому філософська, внутрішній зміст її спрямований від споглядання до мислі. Століттями шліфувалося уміння східних поетів у короткій, але точній фразі висловлювати глобальну за значущістю та переконливістю мисль. Цікава постать Омара Хайяма (1048-1131). Ось яку яскраву характеристику йому дає його ж сучасник: “Хайям був мудрець, що глибоко
знав філософію й особливо ж математику, у якій не було і немає йому рівних”. Ці слова свідчать про різнобічність і талановитість ученого та поета. Омар Хайям був дуже життєлюбною і діяльною людиною. Він багато подорожує: Багдад, Нішапур, Дамаск… Він зустрічається з різними людьми, і ці зустрічі сприяють його розумінню добра і зла, жорстокості і милосердя. Зі спостережень за життям народжувалися поетичні рядки, датувати які ХI-ХII століттями іноді просто відмовляється свідомість – так сучасно вони звучать: Для друга гідного душа на все готова: І в ноги вклониться, не вимовивши й слова. Дізнатися хочеш ти, чи є на світі пекло? Є пекло: з підлою людиною розмова. Певного простору і часу для людей – немає. Вони ладні догоджати тільки тому, хто вище їх за посадою, за чином, за родинними зв’язками. Такі люди завжди викликали зневагу, але поки є ті, яким лестять приниження та плазування підлеглих, будуть і такі, хто готовий принижуватися і плазувати. Омар Хайям писав у жанрі рубаї – однієї з класичних форм східної поезії. У чотиривірші римуються 1, 2 і 4 рядки, іноді й усі чотири. Вони мають однакову кількість складів і пронизані єдиним музичним ритмом: Всі таємниці пильно зберігай, Щоб не дізнався нелюд і шахрай. І зваж: як з іншими ти поведешся, Того від інших і собі чекай. Самотність… У цьому є своя драма. Однак є самотність вищої проби, коли людина, не бажає уподібнюватися до тих, яким за їх моральними якостями можна відмовити у званні людини. І ця самотність викликає повагу. Тільки мужня, горда і незалежна людина здатна не опуститися до рівня юрми ціною добровільного самовідчуження від неї. В унісон цим рядкам Хайяма звучать рядки сучасного російського поета, який нині мешкає в Ізраїлі, Ігора Губермана: Когда кругом кишит бездарность, кладя на жизнь свое клише, в изгойстве скрыта элитарность, Весьма полезная душе. Інший жанр, інший час, інші швидкості й ритми, але – на жаль! – внутрішньо людина змінюється дуже повільно, і знов і знов виникає необхідність абстрагуватися від сірості, недоумства, обмеженості заради збереження власного “я” і душевного здоров’я. Іноді, спостерігаючи за життям і часто бачачи торжество несправедливості, філософ-поет дозволяє собі різкі й навіть зарозумілі оцінки: Кульгава старість, юність бистронога – Все товпиться до вічного порога. Недовго світом тішаться живі: Всі підем геть, у всіх – одна дорога. Хайям розуміє, що причина соціальної нерівноправності – у нерозумному устрої суспільства, але оскільки усе у світі створено Аллахом, поет звертається з викликом і докором саме до нього. Майстром іншого віршувального жанру, дуже поширеного на Сході,- газелі,- був азербайджанський поет і мислитель Нізамі Гянджеві (близько 1141-1209). Газель – невеликий ліричний вірш, який складається з 3-12 двовіршів. Основний зміст газелей – оспівування кохання до жінки, туга і сум з приводу нерозділеного почуття. У творах Нізамі ми знаходимо і виявлення життєвого досвіду, глибокої людської мудрості: Скрізь, друже, таїна, куди не глянь,- І де ключі до потаємних знань? Не йди лихій судьбі наперекір! Ось час прийшов – і ти знайшов шафір. Крізь століття долинають до нас слова азербайджанського мудреця, виховуючи в нас життєву стійкість і горду незалежність. Перу Нізамі належать і декілька поем, найвідомішою з яких є “Лейла і Меджнун” (1188). Ця поема, заснована на стародавній арабській легенді, розповідає про нещасне кохання юнака Кейса (на прізвисько “Меджнун” – “Пройнятий коханням”) до красуні Лейли. Події розгортаються навколо обставин виникнення пристрасних ліричних віршів змученого коханням Кейса: Покіль живе душа в мені, потіль Не прийдеш ти,- і мій не згасне біль. Ти безліч маєш на землі рабів, Я ж сам себе твоїм рабом зробив. Покіль про тебе пам’ятаю я, Спокійна й радісна душа моя. Тебе забуду – тую ж мить моє У грудях серце каменем стає. Незвичайні для європейської поезії образи, особливо вишукані і тонкі, заворожують читача й відтворюють екзотичну ауру Сходу. Знайомлячись з творами давньокласичної східної поезії, відкриваєш для себе світ, знайомий до цього часу лише за казками про Шахерезаду та Синдбада-мореплавця: яскравий, витончений, але при цьому глибокий та мудрий. Кожний твір являє собою розкішний коштовний камінь у барвистій мозаїці світової літератури.
